Кращі підходи до кримінального переслідування за порушення санкцій: Український та міжнародний контекст

Необхідність криміналізації в Україні порушення та обходу санкцій уже давно назріле питання. Водночас, наші іноземні партнери уже ефективно переслідують порушників санкцій та осіб, які сприяють ухиленню від санкцій кримінально-правовими методами. Більше того, останні пакети санкцій ЄС здебільшого спрямовані на закриття лазівок, через які вдається обходи санкції та посилення відповідальності за такі діяння, підтвердженням чого є ухвалення в квітні 2024 року Директиви ЄС 2024/1226. “Про визначення кримінальних злочинів і покарань за порушення обмежувальних заходів Союзу”.

Саме тому, під час розроблення української моделі криміналізації порушення санкцій Робоча група у складі ГО “Інституту законодавчих ідей”, Міністерства юстиції України, Офісу Президента України, СБУ, ОГП, МВС, Мінекономіки, НАЗК, НБУ, НКЦПФР керувалась найкращими світовими практиками та підходами ЄС, які Україна в силу своїх євроінтеграційних процесів повинна імплементувати до свого законодавства. 

Цей документ демонструє комплексний підхід Робочої групи до криміналізації порушення санкцій та посилення санкційної політики України у цій сфері та відповідний міжнародний досвід, який було взято до уваги розробниками законопроєкту.
 

Запровадження відповідальності за порушення санкцій без надання можливості в екстрених чи інших виправданих випадках вчиняти діяння, які цими санкціями заборонені, може порушувати Конституцію України (КУ) та гарантовані нею і міжнародними договорами України права людини, що може стати приводом для оскарження в міжнародних інституціях (ЄСПЛ), несе в собі істотні репутаційні ризики та суперечить санкційному законодавству ЄС та країн-партнерів.

Механізм видачі ліцензій (дозволів) на вчинення дій, що заборонені санкціями, уже апробований в країнах-партнерах України (ЄС, США, Велика Британія, Канада, Швейцарія, Норвегія, Японія та ін.). Він дозволяє запобігти порушенню прав людини, дозволяє забезпечення гуманітарних цілей та загалом робить санкційну політику гнучкою до різного роду викликів (відомим є випадок в Естонії коли завдяки ліцензії вдалось, не знімаючи санкцій, позбутись вибохонебезпечних агрохімікатів, які належали російському олігарху). Країни-партнери видають як загальні, так і індивідуальні ліцензії, за запитом як підсанкційної, так і будь-якої третьої особи чи організації). 
 
Пропонується поетапне запровадження цього механізму в Україні, коли ліцензію (дозвіл) можна буде отримати у виключних випадках, лише щодо персональної санкції та лише за запитом підсанкційної особи чи її представника. В Законі пропонується визначити загальну юридичну рамку, а усі деталі процесу врегулювати на підзаконному рівні. 

Запровадження механізму декларування заблокованих активів та розкриття структури власності є ефективним інструментом протидії порушенням санкцій та контролю за дотриманням санкційних обмежень.

Цей інструмент використовується країнами-партнерами як ефективний спосіб контролю та запобігання порушення санкцій. У більшості країн обовʼязок декларування покладається на підсанкційних осіб та будь-яких інших осіб чи організацій, які контролюють підсанкційні активи, або яким відома інформація щодо них.

Пропонується поетапне запровадження цього механізму в Україні. Подавати декларації будуть зобовʼязані лише особи, щодо яких застосована санкція блокування та юридичні особи, в структурі власності яких є підсанкційний КБВ. Усі деталі регулюватимуться на підзаконному рівні.