Практики транспозиції Директиви ЄС 2024/1226 державами-членами Союзу: визначення кримінальних правопорушень і покарання за порушення обмежувальних заходів Союзу

Аналітичне дослідження присвячене вивченню практик транспозиції Директиви ЄС 2024/1226 щодо визначення кримінальних правопорушень і покарання за порушення обмежувальних заходів Союзу державами-членами ЄС та формулюванню рекомендацій для удосконалення українського санкційного законодавства щодо криміналізації порушень та обходу санкцій у зв'язку з євроінтеграцією.

Проведено детальний порівняльний аналіз досвіду 16 держав-членів ЄС, які після набрання чинності Директивою ухвалили спеціальні імплементаційні акти або опублікували відповідні законопроєкти (Греція, Данія, Естонія, Іспанія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Німеччина, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина, Фінляндія, Чехія, Швеція). Дослідження структуровано у 4 розділи та додаток і охоплює процедурні аспекти транспозиції, форми та засоби імплементації, обсяг криміналізації 12 видів порушень і обходу обмежувальних заходів, способи формулювання діянь, вартісні пороги криміналізації, систему покарань для фізичних осіб, обтяжуючі та пом'якшувальні обставини.

Виявлено два основні підходи до формулювання діянь — абстрактний (загальне формулювання "порушення санкцій") та конкретизований (детальний перелік 8 форм порушень та 4 форм обходу санкцій відповідно до ст. 3 Директиви). Більшість держав обрали шлях внесення змін до кримінальних кодексів, переважно розміщуючи відповідні норми у розділах про міжнародні злочини, злочини проти держави або економічні злочини. Держави значно відходять від мінімальних вимог Директиви щодо караності в бік посилення покарань, встановлюючи максимальні строки ув'язнення від 5 до 12 років. Лише частина країн запровадила факультативний вартісний поріг криміналізації у 10 000 євро.

Для України рекомендовано системне оновлення санкційного законодавства, що передбачає перегляд Закону "Про санкції", встановлення формального складу злочину, розміщення кримінальних положень у Кримінальному кодексі як злочинів проти миру або держави, запровадження вартісного порогу близько 10 000 євро з адміністративною відповідальністю за менші порушення, обов'язкову криміналізацію необережних порушень щодо товарів військового призначення та подвійного використання, диференціацію відповідальності залежно від тяжкості порушень та створення координуючого органу у сфері санкційної політики.

Санкції – один із найважливіших інструментів протидії діям, які загрожують національній безпеці країни або навіть міжнародному правопорядку. В умовах сучасних викликів міжнародній безпеці роль санкцій суттєво зростає, що спонукає до постійного вдосконалення механізмів їх застосування.

У європейському контексті питання санкційної політики набуло особливої актуальності після нахабного вторгнення Росії в Україну у 2014 р. У відповідь на протиправні дії Рада Європейського Союзу прийняла Регламент № 269/2014 від 17 березня 2014 р. щодо обмежувальних заходів стосовно дій, що підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України. Цим документом запроваджено персональні санкції проти російських пособників, зокрема представників окупаційної влади Автономної Республіки Крим. 

Однак зазначені заходи не стали єдиним проявом позиції європейських країн щодо незаконних дій Росії. Було також прийнято Регламент № 833/2014 від 31 липня 2014 р. щодо обмежувальних заходів з огляду на дії Росії, що дестабілізують ситуацію в Україні, яким запроваджено секторальні санкції проти ключових галузей російської економіки. Втім, ці заходи мали обмежений характер та не становили системного тиску на російську економіку. 

Ситуація змінилась після початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 р. Масштаб санкційного тиску на Росію суттєво збільшився. Станом на серпень 2025 р. лише Європейський Союз наклав 18 пакетів санкцій, тривала підготовка 19 пакету санкцій. Проте санкційний тиск на Росію здійснюється не лише з боку ЄС. Не менш активну позицію в цьому напрямі займає Велика Британія, яка систематично застосовує санкції до пособників країни-агресора. 

Значний внесок у формування сталого міжнародного санкційного тиску на Росію роблять також інші країни санкційної коаліції, зокрема США, Швейцарія. У результаті спільних зусиль міжнародної спільноти проти Росії застосовано безпрецедентну кількість санкцій – понад 23 тисячі, тобто вона є найбільш підсанкційним суб’єктом. 

Однак застосування санкцій до агресора та осіб, які його підтримують, є лише частиною системного підходу, щоб виконати мету запровадження цього інструменту. Надзвичайно важливим є створення ефективних інструментів для забезпечення контролю за дотриманням санкцій, а також притягнення порушників до відповідальності. 

Вагомим у цьому контексті є досвід Європейського Союзу, який останні роки особливо наполегливо працює над удосконаленням правової рамки у сфері санкційної політики. Відповідно до ч. 1 ст. 83 Договору про функціонування ЄС, Європейський Парламент та Рада шляхом прийняття директив можуть врегулювати мінімальні правила щодо визначення кримінальних злочинів та санкцій за їх вчинення у сфері особливо тяжкої злочинності транскордонного характеру. 

Рішенням Ради ЄС № 2022/2332 від 28 листопада 2022 р. порушення обмежувальних заходів визнано злочинною діяльністю, що відповідає критеріям, визначеним у ч. 1 ст. 83 Договору про функціонування Європейського Союзу. Отже, Європейський Союз отримав правову основу для встановлення мінімального стандарту регулювання кримінальної відповідальності за порушення санкцій. 

Проте диференційований підхід держав-членів ЄС до врегулювання питання відповідальності за порушення санкцій спричинив суттєві відмінності у визначенні та обсязі поняття порушення санкцій, видах та розмірах покарань за вчинені діяння, а також щодо інших заходів впливу, які застосовувались до порушників. На цій проблемі також наголошено в п. 12 Рішення Ради ЄС № 2022/2332: «Той факт, що держави-члени мають дуже різні визначення та покарання за порушення обмежувальних заходів Союзу згідно зі своїм національним законодавством, сприяє різному ступеню застосування санкцій залежно від держави-члена, де відбувається порушення. Це підриває цілі Союзу щодо захисту міжнародного миру та безпеки й підтримки спільних цінностей Союзу. Тому існує особлива потреба у спільних діях на рівні Союзу для вирішення проблеми порушення обмежувальних заходів Союзу засобами кримінального права».

Саме тому 24 квітня 2024 р. Європейський Парламент та Рада ЄС скористались наданими їм повноваженнями щодо визначення мінімального стандарту регулювання відповідальності за порушення санкцій шляхом прийняття Директиви 2024/1226 «Про визначення кримінальних правопорушень і покарання за порушення обмежувальних заходів Союзу та внесення змін до Директиви (ЄС) 2018/1673».

Директива (ЄС) 2024/1226 встановлює правову рамку щодо забезпечення ефективності санкційної політики ЄС та охоплює такі питання:

• перелік діянь, які охоплюються поняттям «порушення санкцій»;
• форми вини;
• факультативний поріг криміналізації;
• види покарань, які застосовуються до фізичних та юридичних осіб;
• обставини, які пом’якшують покарання, та обставини, які обтяжують покарання;
• строки давності за вчинені порушення;
• правила юрисдикції;
• інструменти розслідування, координація та співпраця між компетентними органами держав-членів та інституціями ЄС;
• інші заходи кримінально-правового характеру.

Зважаючи на правову природу документа, держави-члени ЄС зобов’язані імплементувати його положення в національні законодавства. У цьому контексті варто ще раз нагадати, що ст. 83 ДФЄС визначає лише «мінімальні правила», тому під час впровадження положень Директиви держави-члени можуть запровадити більш жорстке законодавство, зокрема криміналізувати діяння, не передбачені Директивою, або ж передбачити суворіші покарання за вчинення діянь. 

Кінцевий термін імплементації Директиви (ЄС) 2024/1226 – 20 травня 2025 р. 

Однак станом на серпень 2025 р. результати впровадження Директиви (ЄС) 2024/1226 демонструють значні розбіжності серед держав-членів. Лише деякі держави-члени ЄС (зокрема Данія, Естонія, Фінляндія, Нідерланди, Литва, Латвія та Словаччина) виконали свої зобов’язання. 

Показовим у цьому контексті є приклад Данії. Ця держава, відповідно до ст. 2 Протоколу № 22 про позицію Данії, що додається до Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу, не була зобов’язана імплементувати положення Директиви (ЄС) 2024/1226. Проте, незважаючи на це, 20 червня 2025 р. прийняла відповідне законодавство.

Водночас значна кількість держав-членів ЄС досі не завершила процес імплементації. Як наслідок, 24 липня 2025 р. Європейська Комісія заявила про ініціювання проваджень проти 18 держав-членів ЄС (Бельгії, Болгарії, Чехії, Німеччини, Ірландії, Греції, Іспанії, Франції, Хорватії, Італії, Кіпру, Угорщини, Мальти, Австрії, Польщі, Португалії, Румунії та Словенії), які не повідомили про заходи щодо повної імплементації Директиви (ЄС) 2024/1226 у національне законодавство. У зв’язку з цим виникає потреба в детальному аналізі підходів держав-членів до імплементації положень Директиви та виявленні найкращих практик впровадження.

Метою цього аналітичного дослідження є вивчення найкращих практик впровадження положень Директиви (ЄС) 2024/1226 у національні законодавства держав-членів, а також формулювання висновків і рекомендацій щодо удосконалення українського санкційного законодавства щодо криміналізації порушень та обходу санкцій у зв’язку з євроінтеграцією.

З огляду на це об’єкт дослідження охоплює лише ті держави-члени ЄС, які після набрання чинності Директивою (ЄС) 2024/1226 ухвалили законодавство, що містить нові кримінальні положення, з метою транспозиції цієї Директиви або ж офіційно опублікували у відкритому доступі проєкти відповідних актів, розроблених з метою такої транспозиції.
Предмет дослідження обмежений тими положеннями ухвалених законодавчих актів або опублікованих законопроєктів, які безпосередньо стосуються:

• процедурних аспектів транспозиції, розуміння яких є необхідним початковим етапом на шляху до розроблення і прийняття необхідних законодавчих змін Україною (розділ 1 аналітики);
• криміналізації порушень обмежувальних заходів, зокрема способів, форм та засобів її здійснення, обсягу криміналізації (розділ 2 аналітики);
• пеналізації – забезпечення відповідності положенням Директиви в частині визначення караності порушень обмежувальних заходів (розділ 3 аналітики);

Окрема увага приділена формулюванню загальних висновків та рекомендацій для України (розділ 4 аналітики).
 

Договір про функціонування ЄС (витяг)
Стаття 83 

• 1 Європейський Парламент та Рада за допомогою директив, ухвалених згідно зі звичайною законодавчою процедурою, можуть встановити мінімальні правила щодо визначення кримінальних правопорушень та санкцій у сфері особливо тяжкої злочинності транскордонного змісту, що випливає з природи або наслідків таких правопорушень або з особливої необхідності спільно боротися проти них. 

До сфери такої злочинності належать: тероризм, торгівля людьми та сексуальна експлуатація жінок і дітей, незаконна торгівля наркотиками, незаконна торгівля зброєю, відмивання грошей, корупція, підробка платіжних засобів, комп’ютерні злочини та організована злочинність. 

Залежно від тенденцій розвитку злочинності Рада може ухвалити рішення, що визначає інші сфери злочинності згідно з критеріями, визначеними в цій частині. Рада діє одностайно після отримання згоди Європейського Парламенту. 

• 2 Якщо наближення кримінального законодавства доводить істотну важливість забезпечення ефективного виконання політики Союзу у сфері, де вжито заходів із гармонізації, директиви можуть запровадити мінімальні правила, що визначають кримінальні правопорушення та санкції у відповідній сфері. Без шкоди статті 76 такі директиви ухвалюються такою самою звичайною або спеціальною законодавчою процедурою, якої дотримувались для ухвалення відповідних заходів із гармонізації. <…>

Стаття 288 
Для виконання повноважень Союзу установи ухвалюють регламенти, директиви, рішення, рекомендації та висновки. 
Регламент має загальне застосування. Він є обов’язковим у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах. 
 

Директива є обов’язковою щодо результату, якого необхідно досягти, для кожної держави-члена, якій вона адресована, але залишає національним органам влади право вибору форми та методів. 

Рішення є обов’язковим до виконання в повному обсязі. Рішення, в якому зазначені особи, яким воно адресоване, є обов’язковим лише для них. 
Рекомендації та висновки не мають обов’язкової сили.

Директива – це особливий акт ЄС, який: а) є обов’язковим для держав-членів; b) є обов’язковим щодо результату, який має бути досягнутий; c) залишає державам-членам вибір форм і засобів досягнення результату; d) не є, за окремим винятком, безпосередньо (прямо) застосовним у державах-членах; e) має різні національні наслідки.

Транспозиція директиви ЄС може розглядатися як процес, під час якого держави-члени ЄС імплементують положення директиви до свого національного законодавства, або як результат – стан відповідності національного законодавства держави-члена (а далі – й практики його застосування) положенням директиви. 
Директиви ЄС встановлюють обов’язкові результати, яких держави мають досягти, але вони дозволяють національним органам влади самостійно обирати форму та методи для їх досягнення. Це забезпечує узгодженість законодавства країн-членів із правом ЄС.

NB! Cт. 83 ДФЄС передбачає лише «мінімальний метод гармонізації»: держави-члени можуть зберігати або запроваджувати суворіше законодавство, тобто криміналізувати поведінку, не передбачену директивою, або передбачати суворіші покарання чи інші заходи, але вони не можуть передбачати менший обсяг криміналізації чи пеналізації за той, що визначає відповідна директива.

Директива ЄС 2024/1226 (витяг)
Стаття 20. Транспозиція

• 1 Держави-члени повинні ввести в дію закони, нормативні акти та адміністративні положення, необхідні для виконання цієї Директиви, до 20 травня 2025 року. Вони повинні негайно повідомити про це Комісію.

Коли держави-члени ухвалюють ці заходи, вони повинні містити посилання на цю Директиву або супроводжуватися таким посиланням під час їх офіційної публікації. Порядок здійснення такого посилання встановлюється державами-членами.

• 2 Держави-члени повинні повідомити Комісії текст основних актів національного законодавства, які вони приймають у сфері, що охоплюється цією Директивою.

Директивою ЄС 2024/1226 кінцевою датою транспонування визначено 20.05.2025. Йдеться саме не про ухвалення, а про введення в дію необхідних нормативних актів. Один рік насправді є доволі коротким строком для процедури, яка передбачає ініціювання, розроблення проєкту, обговорення і консультації, прийняття, опублікування та набрання чинності. Короткий строк, вочевидь, свідчить про ступінь важливості питання про ефективність обмежувальних заходів у ЄС.

Серед тих держав-членів, які не мали повної узгодженості свого законодавства з вимогами Директиви ЄС 2024/1226 на момент набрання нею чинності, дотримання вимог ст. 20(1) щодо дедлайну транспозиції забезпечили лише 2 держави – Естонія та Фінляндія. Такі ж 3 країни, як Литва, Латвія і Швеція, забезпечили прийняття імплементаційних актів до 20.05.2025, а чинності вони набрали вже після закінчення встановленого строку. Нарешті, ще 5 держав – Словаччина, Данія, Чехія, Угорщина та Кіпр – ухвалили відповідні акти після визначеного терміну. Отже, найбільш активними були країни Балтії та Скандинавські країни. Принагідно зауважимо, що ці ж країни протягом 2022–2025 рр. чи не найактивніше проявляють себе щодо концентрації зусиль та впровадження різних заходів для боротьби з санкційними порушеннями.

Таблиця 1. Дати прийняття актів і набрання ними чинності щодо транспозиції 
Директиви (ЄС) 2024/1226 (серед групи країн, які прийняли спеціальні імплементаційні акти)

Греція, Іспанія, Мальта, Німеччина, Польща та Румунія підготували та опублікували імплементаційні проєкти, які перебувають на етапі обговорення. Публічні дискусії та коментарі до них переважно вказують на позитивне рішення щодо їх прийняття.

Італія значно запізнюється з транспозицією Директиви. У червні 2025 р. італійський парламент дав уряду 18-місячний строк для забезпечення транспозиції, що може означати фактичне запізнення Італії на понад 2 роки.

• Форма Імплементаційного Акта 

Як випливає зі ст. 288 ДФЄС, директиви залишають за державами-членами можливість вибору форм і методів/засобів транспозиції. Головне, щоб вони забезпечили належну юридичну силу положень, особливо коли йдеться про найсуворіші обмеження прав людини, що передбачає кримінальне право, та їхню ефективність. Вочевидь, у цьому контексті кожній державі набагато простіше визначитися з тим, якої форми та змісту має бути відповідний імплементаційний акт, хто має його прийняти та скільки таких актів має бути.

Держави-члени переважно прийняли або розробили проєкти актів у формі законів. Це закономірно, адже криміналізація порушення обмежувальних заходів ЄС має наслідком найсерйозніші обмеження прав людини, характерні для кримінального права. А тому їх прийняття належить зазвичай до повноважень парламентів – законодавчих органів. Роль урядів зводиться до ініціювання, розроблення проєктів та подання їх до парламентів.

В окремих країнах можна простежити певні особливості, пов’язані з наділенням виконавчих органів влади делегованими повноваженнями. Наприклад, у Румунії кримінально-правове забезпечення виконання санкцій ґрунтується передусім на Надзвичайній постанові уряду № 202/2008 про виконання міжнародних санкцій, прийняття якої було результатом реалізації делегованих парламентом уряду законодавчих повноважень, а також на Кримінальному кодексі, Кримінально-процесуальному кодексі та Законі 302/2004 про міжнародне співробітництво в кримінальних справах. Підготовлений урядом новий законопроєкт передбачає внесення парламентом змін до згаданої Надзвичайної постанови уряду. 

Подібний оригінальний спосіб транспозиції закладений і в Італії. Парламент Італії з метою узгодження свого законодавства з aсquis ЄС щороку ухвалює т. зв. «закони про європейське делегування» – щорічний законодавчий інструмент, за допомогою якого парламент делегує уряду повноваження транспонувати директиви ЄС та впроваджувати інші законодавчі акти ЄС з метою подолання затримок і запобігання новим в інтеграції законодавства ЄС. Здавалося б, делегування законодавчих повноважень уряду мало би бути дієвим експрес-способом транспонування, однак реальна практика в Італії демонструє інший досвід: 13 червня 2025 р. італійський парламент ухвалив Закон 2280/2025 про європейське делегування 2024 р., ст. 5 якого містить настанови та принципи делегування повноважень уряду щодо детальної транспозиції Директиви ЄС 2024/1226, однак ст. 2 надає уряду 18-місячний строк для реалізації цих настанов.

•  Кримінальний кодекс vs. спеціальний закон

Транспозиція Директиви ЄС 2024/1226 має явну тенденцію: домінує шлях внесення змін у кримінальні кодекси, тоді як ухвалення окремих спеціальних законів є якщо не винятком, то значно менш поширеним способом криміналізації та пеналізації порушень обмежувальних заходів ЄС. Більшість країн (зокрема Естонія, Литва, Латвія, Словаччина, Угорщина, Чехія, Данія, Іспанія, Фінляндія) обрали шлях внесення змін до кримінальних кодексів (КК) як основний інструмент імплементації, хоча в окремих із них допускається прийняття законів, які встановлюють кримінальну відповідальність не в кримінальному кодексі. 
Якщо в Литві, Латвії та Данії положення кодексів зазнали відчутних змін лише в редакції вже наявних статей про порушення санкцій, то в кримінальні кодекси інших держав-членів було внесено суттєві зміни та доповнення або ж такі заплановано у відповідних проєктах. Указане добре демонструє те, що прийняття Директиви ЄС 2024/1226 у багатьох державах викликало потребу в широких за обсягом доповненнях до кримінальних кодексів – нормативних актів, які зазвичай переглядаються порівняно рідко і тяжіють до консервативності. Наприклад, до словацького кодексу було додано 5 нових статей, до угорського – додано 4 нові статті, до фінського – додано 3 нові статті і ще 5 зазнали істотних змін, до естонського – додано 2 нові статті і 1 викладено в новій редакції, до чеського – додано 2 нові статті і ще декілька викладено в новій редакції. Проєкт змін до КК Іспанії передбачає взагалі доповнення його новим розділом, що міститиме 8 статей.
Викликає інтерес те, що статті, котрі передбачають відповідальність за порушення обмежувальних заходів ЄС, розміщують (пропонують розмістити) в розділах, спрямованих на охорону різних благ (цінностей), про що свідчать назви відповідних розділів спеціальних частин кримінальних кодексів та «сусідні» кримінальні правопорушення. Порушення обмежувальних заходів зараховано до:

• економічних злочинів – Фінляндія (розділ 46 «Злочини, пов’язані з імпортом та експортом»); 
• міжнародних злочинів – Словаччина (розділ 12(І) «Злочини проти миру та людяності, злочини тероризму та екстремізму»), Естонія (розділ 3 «Злочини проти миру»), Чехія (розділ ХІІІ(ІІ) «Злочини проти миру та воєнні злочини»); 
• злочинів проти держави – Латвія (розділ Х «Злочини проти держави»), Литва (розділ ХIV «Злочини проти незалежності, територіальної цілісності та конституційного устрою Литовської держави»), 
• злочинів проти ЄС – Іспанія (розділ ХХІІІ-bis «Злочини проти простору свободи, безпеки та правосуддя Європейського Союзу»), 
• злочинів проти громадської безпеки – Угорщина (розділ XXXI «Злочини проти економічного регулювання, заснованого на міжнародних зобов’язаннях з метою громадської безпеки»).

Інші країни визначили кримінальні правопорушення чи планують їх визначити в спеціальних законах, хоча в кожній із цих країн діє кодифікований акт – Кримінальний кодекс. Однак способи транспозиції в цих випадках можуть суттєво різнитися і залежать від особливостей національних правових систем та того, який конкретно шлях видався законодавцю більш доречним. Можна виокремити щонайменше три типи транспозиції в межах спеціальних законів:

перший: транспозиція забезпечується за допомогою законів, спеціально присвячених питанням, урегульованим Директивою. У трьох країнах прийнято або заплановано до прийняття закони, які можна було б назвати «національними копіями» Директиви ЄС 2024/1226, оскільки вони майже повністю відтворюють її зміст, структуру та словесні формулювання (мовні конструкції).

1.  на Кіпрі прийнято «Закон, що передбачає визначення кримінальних правопорушень та санкцій за порушення обмежувальних заходів Союзу», який містить 15 статей, присвячених криміналізації порушення обмежувальних заходів;
2. у Греції планують прийняти Закон про встановлення правопорушень і покарань проти фізичних та юридичних осіб за порушення обмежувальних заходів ЄС, транспозицію Директиви (ЄС) 2024/1226 від 24 квітня 2024 р. Закон містить 21 статтю, 15 з яких спеціально присвячені криміналізації порушення та обходу санкцій. 

Обидва випадки є відмінними зразками, які демонструють прагнення цих країн забезпечити максимально повну та точну транспозицію. Ці акти надають визначення термінів відповідно до ст. 2 Директиви, тотожно Директиві визначають діяння, які є порушеннями та обходом санкцій, а також встановлюють покарання для фізичних і юридичних осіб, інші кримінальні засоби, заходи розслідування, правила співпраці компетентних органів, захисту викривачів та навіть процесу збору та подання статистичних даних.
Наближене до оригіналу відтворення положень Директиви ЄС, до того ж у межах одного закону, безумовно, сприяє не лише виконанню зобов’язань відповідно до права ЄС, але й мінімізує ризик різнотлумачення новоприйнятих положень. Проте підхід, що передбачає «копіювання» директиви, можна впроваджувати лише в тих національних правових системах, термінологія яких повною мірою узгоджена з термінологією директиви, адже в протилежному випадку дотримання правової визначеності може бути під загрозою.

другий: транспозиція забезпечується в межах нових або оновлених комплексних «санкційних законів», тобто законів, присвячених регулюванню як застосування (виконання) та адміністрування санкцій, так і відповідальності за порушення обмежувальних заходів:

1. На Мальті планують ухвалити новий «Закон про повноваження приймати нормативні акти в національних інтересах». Хоча головною метою та причинами цього законопроєкту є транспонування в національне законодавство Директиви ЄС 2024/1226, він також оновлює національну систему регулювання обмежувальних заходів, щоб забезпечити їхню відповідність чинному законодавству (передусім регламентам) ЄС. Комплексний підхід полягає в тому, що в одному законі пропонують визначити не лише різні аспекти криміналізації порушення та обходу санкцій, але й правила застосування обмежувальних заходів, зміст обмежувальних заходів, повноваження компетентних органів, обов’язки підсанкційних суб’єктів, банків та інших фінансових установ, основи співпраці між різними органами тощо.
2. У Польщі проєктом Закону про обмежувальні заходи пропонують створити, так би мовити, «конституцію санкцій». Він матиме комплексний характер, оскільки передбачатиме, окрім іншого: розподіл компетенцій між різними національними органами влади, що впроваджують обмежувальні заходи, та створення міжвідомчої групи для кращої координації їхніх дій, створення прозорої системи застосування національних обмежувальних заходів, імплементацію в національний правопорядок Директиви (ЄС) 2024/1226; систематизацію впровадження в Республіці Польща обмежувальних заходів ЄС, ООН та національних санкцій (уніфікований підхід), адже досі їх застосування та дотримання регулювалося частково різними правовими актами, що перешкоджало ефективному впровадженню санкцій та ускладнювало їх належне застосування зобов’язаними суб’єктами. 
3. У Румунії розроблено та обговорюється проєкт про внесення змін до положень Надзвичайної постанови Уряду № 202/2008 про виконання міжнародних санкцій. Пропонований проєкт також можна вважати зразком комплексного підходу до імплементації положень Директиви, оскільки він забезпечує перенесення більшості положень Директиви в один нормативний акт. Важливою перевагою цього проєкту є те, що в одному акті будуть міститися основні положення і про виконання санкцій, їх адміністрування, і про відповідальність (адміністративну та кримінальну) за порушення цих санкцій.

Особливим випадком є новий шведський Закон про міжнародні санкції. Під час транспонування Директиви ЄС уряд Швеції вирішив узагалі прийняти новий закон про санкції. У поясненнях до законопроєкту уряд зазначив, що чинний Закон про санкції в деяких частинах видається складним для розуміння. Кілька положень також потребують перегляду, зокрема в результаті прийняття Директиви. Щоб зробити регулювання більш зрозумілим та прозорим, Директиву було вирішено імплементувати в новому Законі про міжнародні санкції, який має застосовуватися до всіх міжнародних санкцій. Він містить положення кримінального права та кримінального процесу щодо порушень міжнародних санкцій, а також окремі положення про те, як міжнародні санкції, які не мають прямого застосування, мають бути впроваджені у шведському законодавстві. При цьому основні кримінально-правові положення Директиви ЄС 2024/1226, передбачені статтями 3–5 Директиви, переносяться в національне законодавство максимально наближено до відповідних формулювань директиви, однак інші положення (ст. 6 Директиви і далі) відображені в законі меншою мірою, оскільки їхня дія забезпечується переважно чинним Кримінальним кодексом та іншими актами.

Отже, можна простежити, що транспонування Директиви ЄС у спеціальних комплексних законах свідчить не лише про досягнення мети уніфікації підходів до відповідальності за порушення і обхід санкцій у межах усього ЄС, а й про те, що Директива ЄС стала поштовхом до наведення ладу в національному санкційному законодавстві окремих держав-членів.

третій: в окремих випадках транспозиція забезпечується шляхом внесення змін до спеціальних регулюючих законів у відповідних сферах, оскільки немає спеціальних законів про санкції. Наприклад, у Німеччині представлений проєкт передбачає внесення змін саме до спеціальних законів, котрі регулюють питання зовнішньої торгівлі, митниці та проживання (перебування) в Німеччині відповідно.

• порівняння інших прийомів транспозиції

Приймати один законодавчий акт чи пакет законів – рішення на розсуд держав-членів, кожна з яких має свої правила та традиції законотворчого процесу. Для забезпечення транспозиції Директиви ЄС 2024/1226 більшість держав-членів вдаються до прийняття декількох окремих законів, що передбачає внесення змін. 

• У Литві підготовлено пакет проєктів змін до різних законів, що містив окремі закони про внесення змін до: Кримінального кодексу Литовської Республіки та його додатка (Закон № XV-204); додатка до Кодексу про адміністративні правопорушення Литовської Республіки (Закон № XV-205); Закону про міжнародні санкції (Закон № XV-203); Закону про кримінальну розвідку (Закон № XV-206); Закону про захист інформаторів (Закон № XV-207). 
• У Латвії ухвалено щонайменше три законопроєкти, що передбачають зміни до: Кримінального кодексу Латвійської Республіки (Закон від 15.05.2025); Закону «Про порядок набрання чинності та застосування Кримінального закону» (Закон від 15.05.2025); Закону Латвійської Республіки про міжнародні та національні санкції (Закон від 22.05.2025). Загалом нормативна база Латвії значною мірою відповідала вимогам, викладеним у Директиві про санкції. Однак під час транспозиції було зроблено висновок про необхідність внесення до Кримінального кодексу змін, які б визначили обсяг порушень санкцій, обов’язок повідомляти про можливе кримінальне правопорушення та механізми співпраці у сфері боротьби із санкціями.
• Естонія прийняла щонайменше три законодавчі акти, які за змістом забезпечують транспозицію Директиви: Закон про внесення змін до Кримінального кодексу та пов’язані з ним зміни до інших законів (Закон від 26.03.2025); Закон про внесення змін до Закону про захист викривачів та Закону про міжнародні санкції (Закон від 05.05.2025); Закон про внесення змін до Закону про міжнародні санкції та інших пов’язаних з ним законів (Закон від 15.05.2024).
• У Фінляндії на виконання зобов’язання щодо імплементації положень Директиви ЄС 25 квітня 2025 р. було прийнято пакет законів: Закон про внесення змін до Кримінального кодексу (Закон 179/2025); Закон про внесення змін до Закону про примусові заходи (Закон 180/2025); Закон про внесення змін до Закону про захист осіб, які повідомляють про порушення законодавства ЄС та національного законодавства (Закон 181/2025); Закон про внесення змін до Закону про виконання певних зобов’язань Фінляндії як члена ООН та ЄС (Закон 182/2025).

У деяких країнах законодавче рішення полягає в прийнятті одного акта, який, проте, вносить зміни до різних пов’язаних між собою законів. Наприклад, в Угорщині прийнято Закон про внесення змін до судового законодавства (Закон XLIX 2025), який вносить зміни не тільки до Кримінально кодексу, але й до інших законодавчих актів та розв’язує не лише питання транспозиції Директиви. У Словаччині прийнято Закон 157/2025, яким внесено зміни та доповнення, зокрема, до Кримінального кодексу, Закону про захист прав викривачів та Закону про кримінальну відповідальність юридичних осіб. У Чехії Законом № 270/2025 від 02.07.2025 внесено зміни до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів, Закону про міжнародне судове співробітництво в кримінальних справах, Закону про кримінальну відповідальність юридичних осіб та інших законів (лише частина з них стосується транспонування Директиви ЄС 2024/1226). 

У серпні 2025 р. уряд ФРН представив проєкт Закону про адаптацію кримінальних правопорушень та санкцій за порушення обмежувальних заходів ЄС, який слугує для імплементації Директиви ЄС та вносить зміни водночас до кількох актів, зокрема: Закону про зовнішню торгівлю та платежі (AWG), Постанови про зовнішню торгівлю (AWV), Закону про проживання (AufenthG) і Закону про службу митних розслідувань (ZFdG).

Необхідність прийняття пакету законів або внесення одним актом змін до різних законів пов’язана з тим, що положення Директиви ЄС 2024/1226 стосуються не лише кримінального права. Вони також створюють зобов’язання держав-членів у сфері процедури розслідування (кримінальний процес), процедури повідомлення про правопорушення та захисту інформаторів тощо. Крім того, криміналізація окремих порушень та обходу санкцій вимагає попередньої зміни законодавства про застосування санкцій, зокрема в частині обов’язку повідомлення та звітування, узгодження термінології тощо.

Водночас низка держав-членів, насамперед ті, які йдуть шляхом прийняття комплексних спеціальних законів чи їх оновлення, прийняли чи планують прийняти один акт (закон), що пов’язано з максимальним (близьким до дослівного) відтворенням положень Директиви ЄС 2024/1226 у такому акті (зокрема Греція, Мальта, Польща, Румунія).

Приймаючи відповідні нормативні акти, держави-члени забезпечили посилання на Директиву та/або супроводжували таким посиланням їхню офіційну публікацію. 

Зазвичай було пряме посилання в національному законодавстві: посилання на Директиву ЄС 2024/1226 забезпечується в тексті національного закону. Це посилання зазвичай міститься в преамбулі, мотивувальній (вступній) частині нормативного акта, де пояснюється мета закону, передусім ідеться про закони про внесення змін до інших актів. В інших випадках в окремій статті закону, в його прикінцевих положеннях чи в спеціальних додатках наведено перелік актів ЄС (директив, регламентів, рішень), положення яких імплементовано до такого закону.

Наприклад, у п. 2 преамбули до угорського Закону XLIX від 2025 р. про внесення змін зазначено, що «внесення змін до законодавства забезпечує виконання міжнародних та правових зобов’язань Угорщини перед ЄС, зокрема імплементацію Директиви (ЄС) 2024/1226, яка передбачає криміналізацію порушень міжнародних економічних санкцій», у розділ 465 («Дотримання законодавства Європейського Союзу») Кримінального кодексу, як і в низку інших законів, додано посилання на Директиву, яким підтверджується її імплементація до відповідного акта. Згадку про транспозицію Директиви в мальтійському законопроєкті передбачено у ст. 1, що описує мету закону. У новому шведському Законі про міжнародні санкції вказівка про імплементацію Директиви ЄС 2024/1226 міститься у ст. (§) 1 закону.

Інший приклад – словацький Закон 157/2025, який забезпечує транспозицію шляхом внесення змін до КК та ще двох законів шляхом додавання посилання на Директиву в додатки до цих законів. У цих додатках міститься перелік усіх актів ЄС, транспозицію яких забезпечено до відповідного акта. Таке саме посилання в окремій статті додатка до Кримінального кодексу передбачає і відповідний литовський закон про внесення змін.

У деяких випадках посилання на Директиву ЄС 2024/1226 міститься вже в назві відповідного акта. Зокрема, грецький законопроєкт має повну назву «Встановлення кримінальних правопорушень і санкцій проти фізичних та юридичних осіб за порушення обмежувальних заходів Європейського Союзу, імплементація Директиви (ЄС) 2024/1226 Європейського Парламенту та Ради від 24 квітня 2024 р. про визначення кримінальних правопорушень і санкцій за порушення обмежувальних заходів Союзу та внесення змін до Директиви (ЄС) 2018/1673 та інших положень».

Супровідні документи (наприклад, пояснювальні записки, оцінювання впливу або офіційні звіти) часто містять чітке посилання на Директиву ЄС 2024/1226, пояснюючи, як національний закон відповідає вимогам або транспонує положення цієї Директиви. Держави-члени також створюють і нерідко публікують спеціальну таблицю транспозиції або оглядовий документ, який супроводжує національний законодавчий акт. Цей документ порівнює положення Директиви ЄС з положеннями національного законодавства, показуючи, як кожен пункт Директиви було транспоновано в національне право. Наприклад, якісним прикладом формування порівняльних таблиць може слугувати досвід Литви («Таблиця кореляції між Директивою (ЄС) 2024/1226 та національним законодавством та їхніми проєктами»), Польщі («Таблиця узгодження з Директивою»), Чехії («Таблиця відповідності проєкта законодавству ЄС»). 

Інший приклад: міністр юстиції та безпеки Нідерландів в офіційній публікації оголосив, що Директиву (ЄС) 2024/1226 імплементовано шляхом впровадження вже чинних нормативних актів, додавши на підтвердження Таблицю транспозиції.

Як уже зазначено вище, через 2 місяці після закінчення строку транспозиції (та 14 місяців після набрання чинності Директивою) Європейська Комісія ініціювала провадження проти 18 із 27 держав-членів ЄС, оскільки вони не повідомили про заходи з повної імплементації Директиви (ЄС) 2024/1226 у національне законодавство. Частина держав, які порушили строк, уже прийняли законодавчі акти з метою транспозиції, окремі з них встигли це зробити ще до публікації повідомлення Європейської Комісії (наприклад, Кіпр, Чехія, Угорщина). Проте наведені факти ще не означають виконання цими державами своїх зобов’язань, адже кожна з них провела поки що лише внутрішнє (національне) оцінювання впровадження Директиви.

Згідно зі ст. 19(1) Директиви ЄС 2024/1226, до 20 травня 2027 р. Європейська Комісія має подати Європейському Парламенту та Раді звіт, у якому буде оцінено ступінь вжиття державами-членами необхідних заходів для дотримання цієї Директиви. Тож остаточне оцінювання того, чи повною мірою кожна з держав-членів імплементувала положення Директиви у своє законодавство, відбудеться трохи згодом на підставі зовнішнього аналізу Комісії та реальної практики застосування прийнятих положень.

Пункт 1 ст. 3 містить положення, які можна вважати «мінідирективою» в Директиві. Ці положення є центральними, вони відіграють системотвірну роль для інших положень Директиви. 

Директива ЄС 2024/1226 (витяг)

Стаття 3. 
Порушення обмежувальних заходів Союзу

1. Держави-члени забезпечують, щоб у випадках, коли це навмисно та з порушенням заборони чи зобов’язання, що становлять обмежувальний захід Союзу, або які встановлені національним положенням про імплементацію обмежувального заходу Союзу, коли потрібна національна імплементація, така поведінка становила кримінальне правопорушення:

• (а) надання коштів або економічних ресурсів прямо чи опосередковано визначеній особі, організації чи органу, або на їхню користь, порушуючи заборону, що становить обмежувальний захід Союзу;
• (b) нездатність заморозити кошти або економічні ресурси, що належать визначеній особі, організації чи органу, або перебувають у їхньому володінні, утримуються чи контролюються ними, в порушення зобов’язання, яке становить обмежувальний захід Союзу;
• (с) надання можливості визначеним фізичним особам в’їжджати на територію держави-члена або проїжджати транзитом через неї з порушенням заборони, що є обмежувальним заходом Союзу;
• (d) укладення або продовження операцій з третьою державою, органами третьої держави або організаціями чи органами, що прямо чи опосередковано належать або контролюються третьою державою або органами третьої держави, включаючи укладання або продовження виконання державних чи концесійних контрактів, якщо заборона або обмеження такої поведінки становить обмежувальний захід Союзу;
• (е) торгівля, імпорт, експорт, продаж, купівля, передача, транзит або транспортування товарів, а також надання брокерських послуг, технічної допомоги чи інших послуг, пов’язаних з цими товарами, якщо заборона або обмеження такої поведінки становить обмежувальний захід Союзу;
• (f) надання фінансових послуг або здійснення фінансової діяльності, якщо заборона або обмеження такої поведінки становить обмежувальний захід Союзу;
• (g) надання послуг, відмінних від тих, що зазначені в пункті (f), якщо заборона або обмеження такої поведінки становить обмежувальний захід Союзу;
• (h) обхід обмежувального заходу Союзу шляхом:

1. використання, передачі третій стороні або іншого розпорядження коштами чи економічними ресурсами, що прямо чи опосередковано належать, зберігаються або контролюються визначеною особою, органом чи установою, які мають бути заморожені відповідно до обмежувального заходу Союзу, з метою приховування цих коштів чи економічних ресурсів;
2. надання неправдивої або оманливої інформації з метою приховування того факту, що визначена особа, організація чи орган є кінцевим власником або бенефіціаром коштів чи економічних ресурсів, які мають бути заморожені відповідно до обмежувального заходу Союзу;
3. невиконання визначеною фізичною особою або представником визначеної організації чи органу зобов’язання, що становить обмежувальний захід Союзу, щодо звітування компетентним адміністративним органам про кошти або економічні ресурси, що належать їм, перебувають у їхній власності, утримуються ними або контролюються ними;
4. невиконання зобов’язання, що становить обмежувальний захід Союзу, щодо надання компетентним адміністративним органам інформації про заморожені кошти чи економічні ресурси або інформації, що зберігається про кошти чи економічні ресурси, що належать, перебувають у власності, утримуються або контролюються визначеними особами, організаціями чи органами та які не були заморожені, якщо така інформація була отримана під час виконання професійних обов’язків;

• (і) порушення або невиконання умов, передбачених дозволами, наданими компетентними органами на здійснення діяльності, що за відсутності такого дозволу є порушенням заборони або обмеження, що становить обмежувальний захід Союзу. <…>

З огляду на зміст ст. 3(1) можна зробити такі висновки про положення Директиви щодо криміналізації порушень обмежувальних заходів Союзу:

• у ст. 3(1) загалом міститься 9 конкретизованих типів (форм) діянь, що визнаються обмежувальними заходами (пункти від (а) до (і)), які мають спільну ознаку: ці діяння караються не самі собою, а лише якщо вони порушують заборони, обмеження чи зобов’язання, що: а) становлять обмежувальний захід Союзу або б) встановлені національним положенням про імплементацію обмежувального заходу Союзу;
• з-поміж цих 9 типів діянь чітко виокремлюється обхід обмежувального заходу (п. (h)), що має 4 підтипи: 
• операції із замороженими активами (п. (h)(i)), 
• омана щодо реального власника активів (п. (h)(ii)), а також 
• порушення обов’язку звітування про активи визначеною особою (п. (h)(iii)) чи 
• повідомлення про активи професійним суб’єктом (п. (h)(iv)). 

Як наслідок, умовно можна виокремити 8 форм порушень санкцій (пункти (а) – (g) та (і)) та 4 форми їх обходу (пункти (h)(i) – (iv));

• порушення обмежувальних заходів, передбачені п. 3(1) (а) – (d), сформульовані в такий спосіб, що вони ніби криміналізують порушення не так визначеної особи (підсанкційного суб’єкта), як інших суб’єктів – професійних учасників (зокрема працівників фінансових установ) та третіх осіб: надання активів визначеній особі, надання можливості її в’їзду чи транзиту, незаморожування її активів та укладення угод із підсанкційною державою. Однак насправді завдяки положенням про співучасть визначені особи також підпадають під ці норми;
• порушення обмежувальних заходів, передбачені п. 3(1) (е) – (g), (і), буквально поширюються на будь-яких суб’єктів (визначену особу, професійного учасника, третіх осіб): здійснення різноманітних торговельних операцій з товарами, надання послуг чи ведення фінансової діяльності, які заборонені чи обмежені санкціями, а також вчинення дій з порушенням умов дозволу. У цих випадках положення про співучасть також застосовні;
• з огляду на стандарт «мінімальних правил» у Директиві увага зосереджується на умисних порушеннях санкцій, хоча помітним є схвальне ставлення до переслідування за необережні порушення (про це див. нижче).

Забезпечуючи реалізацію принципу пропорційності, Директива ЄС 2024/1226 передбачає, що не всі порушення обмежувальних заходів ЄС обов’язково повинні підлягати кримінальній відповідальності. Немає вимоги щодо криміналізації таких порушень:

• умисні порушення обмежувальних заходів ЄС, що підпадають під вартісний виняток (до 10 000 євро), передбачений ст. 3(2), за винятком «військових товарів»;
• умисні порушення обмежувальних заходів ЄС, які не передбачені ст. 3(1);
• необережні порушення обмежувальних заходів ЄС, крім обов’язкового винятку щодо «військових товарів», передбаченого ст. 3(2).

Держави-члени мають дискрецію щодо цих діянь: не вважати їх кримінальними правопорушеннями та передбачити адміністративні (цивільні) заходи, чи взагалі не передбачати відповідальності за них, або ж, зрештою, визначити їх кримінальними правопорушеннями.

Один із найважливіших наслідків ухвалення Директиви ЄС 2024/1226 – це забезпечення кримінальної відповідальності за порушення та обхід санкцій у межах усього Союзу. Неможливо досягти однакового підходу до визначення кримінальних правопорушень та покарань за них, якщо в декількох державах-членах немає спеціальної норми, яка б передбачала кримінальні покарання саме за порушення та обхід санкцій. У цьому сенсі завдяки Директиві у трьох країнах розпочався процес криміналізації діяння в чистому вигляді (криміналізація «з нуля»):

• Кримінальний кодекс Словаччини Законом 157/2025 про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу та про внесення змін і доповнень до деяких законів, окрім незначних змін до вже чинних статей, також доповнено шістьма новими статтями. Істотність змін унаслідок імплементації положень Директиви була обумовлена насамперед тим, що до цього в Словаччині була лише адміністративна відповідальність за порушення санкцій.
• Іспанія також належить до тих країн, де порушення обмежувального заходу ЄС або його обхід не є окремим (самостійним) кримінальним правопорушенням. Тож 25 березня Рада Міністрів Іспанії схвалила Попередній проєкт Органічного закону про внесення змін до Кримінального кодексу з метою транспонування Директиви 2024/1226 ЄС, який пропонує суттєві зміни до КК Іспанії: окрім внесення змін до ст. 301 також КК доповнено новим розділом XXIII-bis, котрий містить 8 нових статей.
• Після аналізу положень Директиви ЄС 2024/1226 стосовно національної правової бази в Румунії стало зрозуміло, що потрібен новий проєкт нормативного акта для забезпечення транспозиції Директиви: порушення міжнародних санкцій у Румунії не має чітко визначеного окремого складу злочину в Кримінальному кодексі, однак може охоплюватися низкою статей про інші загальні злочини залежно від характеру діяння (торгівля впливом, зловживання владою тощо). Проєкт про внесення змін до положень Надзвичайної постанови Уряду № 202/2008 про виконання міжнародних санкцій передбачає імплементацію положень Директиви шляхом доповнення Надзвичайної постанови до розділу V про (адміністративні) порушення, котрі запропоновано повністю пов’язати умовою «відсутності ознак злочину», окремим розділом V-1 «Злочини», що передбачає 7 нових статей. 

Це означає, що в цих державах здійснено (заплановано здійснити) найповнішу за обсягом криміналізацію діянь у тому сенсі, що всі визначені в ст. 3(1) Директиви діяння перетворюються з некараних (чи лише адміністративно караних) на кримінальні, за винятком окремих діянь, що охоплюються класичними загальнокримінальними положеннями. 

Інші держави-члени ЄС на момент набрання чинності Директивою ЄС 2024/1226 вже мали окремі спеціальні кримінальні положення про визначення порушень обмежувальних заходів кримінальними. З огляду на це обсяг криміналізації в таких державах різниться залежно від того, наскільки їхні чинні положення вже охоплювали вказані у ст. 3(1) діяння. У контексті транспозиції ст. 3(1) Директиви (тобто в частині криміналізації) у ст. 110с Кримінального кодексу Данії було внесено зміни щодо «військових товарів», у ст. 123-1 Кримінального кодексу Литви – лише щодо необережних порушень санкцій та порушення у формі забезпечення в’їзду чи транзиту визначеній особі територією Литви. Ширший обсяг криміналізації вбачається, зокрема, з проєктів законодавчих змін, розроблених у ФРН та Польщі.

Окремі держави-члени заявили про повну відповідність у частині визначення порушень санкцій кримінальними. Зокрема, Нідерланди у своєму публічному повідомленні щодо ст. 3(1) (як і щодо інших статей Директиви) зазначили, що порушення заборон та зобов’язань, визначених в актах Союзу щодо застосування санкцій, вже караються, навіть ширше (суворіше), ніж вимагає Директива. Цілком імовірно, що й низка інших держав, щодо яких Комісія почала провадження через порушення обов’язку повідомлення про заходи щодо транспозиції, насправді вже мають належний обсяг криміналізації та іншу відповідність Директиві.

Криміналізація нерідко призводить до появи конкуренції окремих кримінальних положень між собою. Як наслідок, одна й та сама поведінка може одночасно оцінюватися за кількома статтями кримінального закону та призводити до неоднакового застосування закону за подібних обставин або ж до невиправданої кваліфікації за правилом про сукупність правопорушень.

Ця проблематика загострюється у разі «криміналізації з нуля». В Іспанії чинне нормативно-правове регулювання забезпечує фрагментарне покриття санкцій за можливі порушення обмежувальних заходів: порушення окремих санкційних заходів ЄС підпадають під більш загальні кримінальні або цивільні (адміністративні) правопорушення, як-от контрабанда або відмивання грошей. У Румунії ст. 26 чинної Надзвичайної постанови № 202/2008 передбачено грошовий штраф за порушення окремих положень постанови, однак за умови, що таке діяння не є злочином. Водночас у Кримінальному кодексі порушення міжнародних санкцій не має окремого складу злочину, однак може охоплюватися низкою статей про інші загальні злочини залежно від характеру діяння: про зловживання службовим становищем (якщо посадова особа сприяє обходу санкцій або не виконує обов’язки щодо їх реалізації), торгівлю впливом (коли санкції обходяться через корупційні схеми або використання особистих зв’язків), підробку документів, порушення режиму експортного контролю, шахрайство чи відмивання грошей.

Законопроєкти, якими в Іспанії та Румунії планується ввести норми про злочинні порушення санкцій, передбачають створення спеціальних норм. У такому разі може виникати їх конкуренція з більш загальними нормами. Законопроєкти не містять спеціальних положень, які б могли розв’язати цю проблему, що означає застосування традиційних принципів, розроблених доктриною кримінального права. Загальне правило про вирішення конкуренції є давно відомим – lex specialis derogat legi generali (спеціальний закон має перевагу над загальним), однак це не виключає також і кваліфікацію за правилом про сукупність злочинів. У пояснювальній записці до іспанського законопроєкту визнано можливими ситуації колізії або кваліфікації за правилом ідеальної сукупності внаслідок транспозиції Директиви ЄС, оскільки загальні кримінальні норми про контрабанду, непокору чи відмивання коштів усе ще залишаються застосовними. Однак передбачено, що будуть застосовуватися спеціальні норми.

Кримінальний кодекс Фінляндії, що охоплює увесь спектр злочинів, до транспозиції містив диспозицію дуже загального змісту: розділ 46 про злочини, пов’язані з імпортом та експортом, містив універсальний злочин «Порушення встановлених правил» (§ 1), пункти 1 та 9 якого передбачали, що кожен, хто порушує чи намагається порушити, зокрема, законодавство про виконання певних зобов’язань Фінляндії як члена ООН та ЄС, або законодавство у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС на підставі ст. 215 ДФЄС щодо припинення економічних/фінансових відносин з третьою країною або щодо застосування обмежувальних заходів, передбачених у регламентах або на підставі зазначених нормативних актів, – карається штрафом або ув’язненням на строк до 2 років. Новим Законом до цього розділу додано 4 нові статті зі спеціальними нормами «Порушення санкцій» (§ 3а), «Обтяжуюче порушення санкцій» (§ 3b), «Необережне порушення санкцій» (§ 3c) та «Незначне порушення санкцій» (§ 3d). Щоб уникнути колізії між загальними та спеціальними нормами, «загальні» пункти 1 і 9 було виключено. До того ж до § 4 («Контрабанда») було додано колізійний припис про те, що порушення положення або розпорядження щодо імпорту або експорту, зазначеного в §§ 3a–3d, не вважається контрабандою.

У Греції відповідальність за порушення обмежувальних заходів ЄС передбачена ст. 142-А Кримінального кодексу (Закон 4619/2019) і Законом про запобігання та припинення відмивання грошей та фінансування тероризму (Закон 4557/2018). Кримінальний кодекс Греції фактично вже містить правило для подолання потенційної колізії, оскільки передбачає покарання у виді ув’язнення на строк до 2 років за умисне порушення обмежувальних заходів лише за умови, що інше положення не передбачає суворішого покарання. Тож у разі прийняття урядового законопроєкту щодо транспозиції Директиви нові положення закону будуть спеціальними щодо ст. 142-А КК.

Польща також лише частково забезпечила відповідність свого законодавства Директиві ЄС 2024/1226 завдяки чинним положенням Кримінального кодексу та статті 15 Закону про конкретні рішення щодо протидії підтримці агресії проти України та захисту національної безпеки, які передбачають кримінальні правопорушення за порушення регламентів ЄС щодо обмежувальних заходів проти Росії, Білорусі та Донецької і Луганської областей (Закон від 13.04.2022). Положення цього Закону мають вужчу сферу застосування, ніж положення Директиви, яка охоплює не лише порушення обмежувальних заходів, запроваджених у зв’язку з війною в Україні, але й усі правові акти ЄС щодо обмежувальних заходів. У поясненнях до законопроєкту зазначено, що «спеціальний закон», прийнятий у зв’язку з російською агресією проти України, зберігатиме свою чинність з огляду на виняткову міжнародну ситуацію, специфічний характер чинного регулювання та кількість справ, що розглядаються за ним. Однак його кримінальні положення (ст. 15) запропоновано змінити або скасувати з метою узгодження з новим загальним законом. Через те що «спеціальний закон» цілком не буде скасовано, новий законопроєкт зазнає критики, оскільки належна узгодженість буде лише частковою: положення про санкції будуть і далі розпорошеними.

Стаття 3(1) не містить вказівки на спричинення майнової чи іншої шкоди діяннями, визначеними як порушення чи обхід обмежувальних заходів. Тобто конструкція (corpus delicti) запропонованого Директивою ЄС 2024/1226 кримінального правопорушення є «формальною» (т. зв. «victimless crimes»). Інакше кажучи, Директива вимагає від держав-членів, щоб для визнання поведінки особи порушенням обмежувального заходу достатньо було самого лише діяння, навіть якщо воно не спричинило певної майнової чи іншої шкоди.

Аналіз транспозиції показує, що серед держав-членів переважає підхід «формального» складу злочину: більшість держав визнають караним саме порушення чи обхід санкцій, незалежно від фактичних наслідків. 

Однак у ст. 123-1 КК Литви кримінальне правопорушення було визначено як порушення міжнародних санкцій, чинних або встановлених у Литовській Республіці, що завдало значної шкоди. Цей «загальний» вид порушення санкцій має конструкцію «матеріального» складу, тобто вимагає настання наслідку у вигляді значної шкоди.

У порівняльній таблиці до законопроєкту аргументи литовського уряду щодо матеріальної конструкції складу базуються на прагненні уникнути необґрунтованого розширення криміналізації протиправної поведінки. На думку уряду, ознака «значної шкоди» є оцінною та матиме змішаний характер, оскільки може бути як майновою (прямі втрати, витрати, упущена вигода), так і немайновою (фізична, моральна, організаційна та інші види шкоди), що в порівняльному аспекті було раніше витлумачено Верховним Судом Литви у справі про зловживання (ст. 228 КК). Оцінний характер ознаки означає, що розмір шкоди буде визначатися, враховуючи обставини конкретної справи: характер та юридичні дії, що захищаються нею, інтереси, що порушуються, кількість потерпілих, тривалість злочинного діяння, важливість поточного становища особи, резонанс у суспільстві, авторитет держави тощо. У своїх поясненнях уряд зазначає, що навіть значний розмір у контексті порушення обмежувальних заходів тлумачився б у майновому аспекті як грошова сума, що перевищує 10 000 євро, хоча водночас існувала б можливість притягнення осіб до кримінальної відповідальності за порушення міжнародних санкцій, коли сума не досягає 10 000 євро, але було завдано значної шкоди державним інтересам (нематеріальна шкода).

Безумовно, ст. 3(2) Директиви ЄС 2024/1226 дозволяє державам-членам встановити вартісний поріг для коштів, економічних ресурсів, товарів, операцій і послуг, щодо яких учиняються визначені у ст. 3(1) діяння. Однак їхня вартість не тотожна заподіяній шкоді: вчинення діянь навіть щодо активів чи послуг вартістю понад 10 000 євро не обов’язково спричиняє майнову шкоду взагалі чи майнову шкоду такої самої вартості. Одне відомо точно: Директива вимагає криміналізувати порушення та обхід санкцій незалежно від будь-якої шкоди. Ба більше, навіть у переліку обтяжуючих обставин, передбачених ст. 8 Директиви, немає тих, які стосуються розміру шкоди. Отже, навряд чи можна стверджувати, що підхід Литви, заснований на обов’язковому доведенні значної шкоди від порушення, відповідає вимогам ст. 3 Директиви.

До прийняття Директиви ЄС 2024/1226 кримінальні закони держав-членів ЄС передбачали переважно максимально загальний (абстрактний) спосіб формулювання діяння: «порушення обмежувальних заходів / заборон, обмежень, зобов’язань…», «той, хто порушив міжнародну санкцію…». Транспозиція Директиви започаткувала протилежну тенденцію: багато держав-членів пішли шляхом конкретизації, окреслюючи кілька форм порушень обмежувальних заходів. Джерелом тренду конкретизації форм (типів) поведінки, які становлять порушення санкцій, є стаття 3(1), яка містить вичерпний перелік діянь. 

Загалом можна виокремити два основні способи формулювання діяння у визначенні державами-членами видів порушень обмежувальних заходів Союзу:

перший – абстрактний (неконкретизований, слабко конкретизований) спосіб: передбачає максимально узагальнене (неконкретизоване) формулювання діяння, яке за змістом свідчить лише про його протиправну природу, але не дає змоги з’ясувати фактичний зміст діяння. Поряд із таким діянням можуть передбачатися й окремі спеціальні види порушення, однак зміст діяння залишається радше загальним, ніж конкретним:

• Естонія: попередня редакція ст. 93-1 КК «Порушення міжнародних санкцій та санкцій Уряду Республіки» передбачала максимально узагальнене формулювання для опису протиправного діяння – «невиконання зобов’язання або порушення заборони». З прийняттям транспозиційного закону протиправна поведінка не стала визначеною більш конкретно. Додана стаття 93-2 також містить максимально загальне формулювання, але для необережного порушення санкцій – «невиконання зобов’язання або порушення заборони, встановлених у правовому акті, що застосовує міжнародні санкції або встановлює санкції Уряду Республіки, через необережність». 
• Данія: у § 110-с КК Данії діяння і після транспозиції залишається визначеним максимально широко, без конкретизації, як порушення заходів Ради, що містяться в нормативних актах, чи виданих відповідно до них, та які спрямовані на переривання або обмеження, повністю або частково, фінансових чи економічних відносин з однією або кількома країнами, або на накладення обмежувальних заходів на окремих осіб, групи осіб або юридичних осіб. Водночас окремими пунктами визначено порушення законодавства про зброю та вибухові речовини, якщо порушення стосується обмежувальних заходів, а також торгівлю, імпорт, експорт, продаж, купівлю, передачу, транзит або переміщення товарів військового призначення та подвійного використання (далі – «військові товари»). Щоправда, караність цих спеціальних видів порушень є тотожною до загальних, у зв’язку з чим обґрунтованість виділення спеціальних норм є сумнівною.
• Латвія: до змін конкретизації діяння не було і загалом каралися дії особи, яка порушує санкцію, тобто діяння було сформульовано максимально узагальнено. Після транспозиції відбулася лише часткова конкретизація. Як наслідок, чинна редакція п. 1 ст. 84 КК Латвії передбачає один конкретизований вид порушення санкцій – шляхом купівлі, продажу, переміщення через державний кордон товарів, на які поширюються санкції, надання посередницьких послуг, технічної допомоги чи інших послуг, пов’язаних із товарами, чи вчинення будь-яких інших заборонених дій з цими товарами, якщо це було вчинено у значному розмірі (спеціальний вид), та один загальний – інші порушення санкцій. У п. 2 ст. 84 міститься ще один спеціальний вид порушення, який стосується товарів військового призначення і подвійного використання.
• Чехія: ще до набрання чинності законом, яким імплементується Директива, КК Чехії вже передбачав спеціальну статтю – § 410 про порушення міжнародних санкцій. З урахуванням Закону про внесення змін КК Чехії так само передбачає загальну неконкретизовану норму про порушення міжнародної санкції § 410 (1). Водночас тепер виокремлено і два спеціальні види: порушення шляхом надання можливості в’їзду на територію Чехії або транзиту її територією підсанкційній особі (§ 410(2)) та порушення, що стосується «військових товарів», вчинене з грубої недбалості, незалежно від вартості товарів (§ 410а).

Перелік країн, що передбачають загальне формулювання «порушення», ймовірно, може бути значно ширшим з урахуванням інших держав-членів ЄС, аналіз яких у цій аналітиці не представлений з огляду на те, що вони не ухвалювали спеціальних кримінальних положень після набрання чинності Директивою.

Головна перевага абстрактного (неконкретизованого) підходу до формулювання діяння полягає в тому, що законодавець демонструє далекоглядність і криміналізує майбутні інноваційні способи порушень та обходу, так би мовити, на перспективу, не допускає прогалин у законі. Це також дає змогу забезпечити дію «нога в ногу» регулюючого санкційного законодавства та законодавства про відповідальність за його порушення. Санкційне законодавство прогресує, види та зміст обмежувальних заходів постійно розширюються, а кримінальний закон зазнає змін постфактум, унаслідок чого серйозні порушення обмежувальних заходів можуть залишатися некараними тривалий час.

Основними недоліками найбільш загального формулювання, на кшталт «порушення санкції», є значно менший ступінь правової визначеності та ризик потенційного неузгодження з положеннями Директиви щодо визначення кримінальних правопорушень. Оскільки остання у ст. 3 дає вичерпний перелік із 8 видів порушень та 4 видів обходу, то не є очевидним, що всі 12 видів діянь буде оцінено в національному праві держави-члена саме як кримінальне правопорушення. Найбільші сумніви в такому разі викликає те, чи забезпечує таке формулювання криміналізацію обходу санкцій, адже неповідомлення чи незвітування про кошти та економічні ресурси самі собою є не так наслідком порушення обмежувального заходу, як невиконанням додаткових обов’язків, передбачених актами (зокрема й регламентами) у зв’язку із застосуванням обмежувальних заходів. За іншого тлумачення такий підхід може бути надміру широким, тобто порушувати принцип пропорційності, оскільки формулювання «порушення санкції» здатне охопити будь-які, навіть дрібні (технічні) положення прийнятих актів (зокрема й регламентів).

Зрештою, надто широке формулювання не сприяє диференціації відповідальності: ст. 5 Директиви ЄС 2024/1226 передбачає різний ступінь караності за різні типи порушень і обходу санкцій, тоді як узагальнене формулювання «порушення санкцій», яке охоплює різні їхні види водночас, нівелює неоднаковий ступінь караності. За таких обставин розширюється дискреція правозастосовних органів. 

другий – конкретизований (казуїстичний, типізований) спосіб: передбачає визначення конкретизованих типів (видів) діянь шляхом перелічення їх у тексті закону, зазвичай залишаючи перелік порушень вичерпним (невідкритим).

• Швеція: скасований Закон раніше передбачав доволі загальні формулювання діяння – «порушення заборони…» та «порушення рішення…». Це була відсилочна норма, яка посилалась на інші норми того самого Закону, які узагальнено перераховували можливі види обмежень. Новий Закон передбачає значно конкретніший опис діянь, який максимально близький до буквального відтворення положень ст. 3 Директиви ЄС: у § 3 та § 4 передбачено 8 форм порушень, що відповідають пунктам (a)–(g) та (i) ст. 3(1) Директиви, а § 5 містить 4 форми обходу санкцій, визначених у пунктах h(i)–(iv) ст. 3(1) Директиви.
• Словаччина: унаслідок транспозиції чинний КК Словаччини передбачає вичерпний перелік порушень обмежувальних заходів, який відповідає визначеним у ст. 3 Директиви формам порушення та обходу санкцій: усі 12 різновидів визначено у §§ 417a – 417d, більшу частину з яких наведено в § 417a. Формулювання цих видів порушення словесно максимально наближені до тих, що містить Директива.
• Польща: чинний у Польщі спеціальний закон про санкції у зв’язку з агресією РФ проти України передбачає максимально казуїстичний та складний для загального сприйняття спосіб формулювання кримінально-правової заборони, який in blanco суворо прив’язаний до конкретних положень регламентів ЄС, якими передбачено ті чи інші обмеження, заборони та обов’язки (демонстраційний витяг із цього закону наведено в Додатку до цієї аналітики). Суворий зв’язок із конкретними положеннями регламентів ЄС є прикладом надмірної конкретизації, що призводить як до проблем із загальним розумінням кримінально-правової заборони, так і до потреби в постійних змінах кримінальних положень: розширення санкцій, поява нових обмежень та зобов’язань постійно зумовлюють внесення змін до кримінальних положень. У зв’язку з цим проєктом Закону пропонується прийняти описове визначення поведінки осіб та організацій, яка призводить до кримінальної та адміністративної відповідальності, шляхом прийняття положень, які типізують конкретні порушення санкцій відповідно до ст. 3 Директиви та, як наслідок, усувають потребу в перманентному внесенні змін. Проєктом визначено такі типи (форми) діянь: 8 форм порушень санкцій, відображених у ст. 3(1)(a) – (g) та (i) Директиви, охоплені статтями 30–35 проєкту та за змістом і словесним формулюванням забезпечують максимальну відповідність; 4 види обходу санкцій, відображені у ст. 3(1)(h) Директиви, охоплені ст. 36 проєкту з максимально повним узгодженням із відповідними положеннями Директиви.
• Кіпр: скасований Закон від 25.04.2016 № 58(Ι)/2016 у ст. 4 містив коротку норму, яка передбачала абстрактний спосіб формулювання діяння: кримінальна відповідальність наставала за порушення будь-якого з положень рішень та регламентів Ради ЄС, не було переліку конкретних форм порушень. Новим Законом передбачено вичерпний перелік конкретних форм порушення обмежувальних заходів, який максимально за змістом і словесним відображенням відповідає ст. 3 Директиви (копія її положень): виокремлено 8 видів порушень та 4 види обходу обмежувальних заходів, як і в пунктах h(i)–h(iv) Директиви.
• Греція: чинний КК передбачає максимально абстрактний спосіб формулювання діяння: карається той, хто навмисно порушує санкції чи обмежувальні заходи, що застосовуються до держав, установ чи організацій, або фізичних чи юридичних осіб нормативними актами Союзу. Проєктом Закону передбачено вичерпний перелік конкретних форм порушення обмежувальних заходів, який максимально за змістом і словесним відображенням відповідає ст. 3 Директиви (фактично є її копією): виокремлено 8 видів порушень та 4 види обходу обмежувальних заходів.
• Мальта: чинний Закон карає будь-яку особу, яка діє так, що порушує правила, прийняті відповідно до цього Закону, Регламенту Ради ЄС чи Резолюції Ради Безпеки ООН, тобто йдеться про явно абстрактний спосіб формулювання діяння. Проєкт Закону передбачає вичерпний перелік конкретних форм порушення обмежувальних заходів, який максимально за змістом і словесним відображенням відповідає ст. 3 Директиви (фактично є її копією): виокремлено 8 видів порушень та 4 види обходу обмежувальних заходів. Водночас за опублікованим проєктом незрозуміло, чи є порушення або невиконання умов, передбачених дозволами на ведення діяльності, яка за відсутності такого дозволу означала б порушення обмежувального заходу, самостійним видом порушення чи все ж окремим видом обходу.
• Іспанія: проєктом змін до КК Іспанії передбачено вичерпний перелік конкретних форм порушення обмежувальних заходів, який максимально за змістом і словесним відображенням відповідає ст. 3 Директиви: визначені в Директиві 8 видів порушень та 4 види обходу запропоновано розмістити в трьох статтях КК Іспанії, що є доволі оригінальним:

– ст. 604-2 передбачає діяння, що відповідають 7 формам порушень, визначеним у пунктах (а), (b), (d) – (g) та (i) ст. 3(1) Директиви, і 2 формам обходу, визначеним пунктами (h) (i) – (ii) ст. 3(1) Директиви;
– ст. 604-3 криміналізує надання можливості в’їзду чи транзиту територією Іспанії підсанкційному суб’єкту, що порушує санкцію (п. (с) ст. 3(1) Директиви);
– ст. 604-4 криміналізує дві форми обходу санкцій, які стосуються обов’язку повідомлення/звітування (пункти (h) (iii) – (iv) ст. 3(1) Директиви ЄС).

• Румунія: у проєкті запропоновано нову ст. 27-1 «Злочини», яка за змістом і словесно повністю відтворює ст. 3(1) Директиви, до того ж пункти (a)–(g) передбачають 8 форм порушення, а пункти від (h) до (k) – 4 форми обходу санкцій (ухилення).
• Фінляндія: до транспозиції КК Фінляндії містив формулювання загального змісту – «кожен, хто порушує чи намагається порушити законодавство про…» (§ 3 розділу 46). Після доповнення розділу КК чотирма новими статтями (Порушення санкцій (§ 3а), Обтяжуюче порушення санкцій (§ 3b), Необережне порушення санкцій (§ 3c) та Незначне порушення санкцій (§ 3d)) правова визначеність кримінальної заборони значно посилилась шляхом перелічення всіх форм порушень, передбачених ст. 3 Директиви, певною мірою проєктуючи її формулювання до прийнятої у Фінляндії термінології. Фінський приклад транспозиції ст. 3(1) Директиви має дві важливі особливості:

1. серед форм порушень виокремлено й такі, котрі буквально не згадано в ст. 3(1), зокрема порушення обмежувального заходу шляхом діяльності юридичної особи, а також експлуатуючи транспортний засіб або дозволяючи йому в’їжджати з території або місця чи виїжджати з них (пункти 7 та 8, § 3а);
2. перелік форм (типів) порушень залишився невичерпним, адже п. 10 § 3а передбачає діяння відкритого змісту – порушення іншим чином, діючи всупереч забороні, накладеній обмежувальним заходом або санкцією, або повідомленням чи іншим зобов’язанням, що має еквівалентний ефект. У цій формі не лише криміналізовано дві форми обходу санкцій (недотримання обов’язку повідомлення і звітування), але й залишено відкритим перелік серйозних порушень. Інші дві форми обходу перераховано в окремому абзаці § 3а.

В основу такого підходу фінський уряд заклав, з одного боку, потребу в загальному формулюванні, оскільки неможливо описати вичерпно всі форми порушень, а з іншого боку, потребу в забезпеченні правової визначеності. Отже, попри невичерпність переліку, вдалося перерахувати найпоширеніші форми порушень/обходу та уникнути декриміналізації діянь, які б могли випасти з-під дії кримінального закону, якби уряд запропонував вичерпний перелік порушень, окреслений у ст. 3(1) Директиви. 

• ФРН: проєктом запропоновано істотно диференціювати та розширити каталог кримінальних правопорушень, передбачених ст. 18(1) Закону про зовнішню торгівлю та платежі (AWG). З одного боку, перелік діянь доповнено новими (наприклад, порушення заборон на передачу та торгівлю, заборон на операції з державними компаніями та заборон на укладання контрактів із третьою країною або організаціями чи установами третіх країн), з іншого боку, формулювання деяких діянь зазнають більшої конкретизації чи навпаки – узагальнення. У нових нормах, запропонованих проєктом, знайшли відображення форми обходу санкцій, визначені в ст. 3(1)(h) Директиви; розширено кримінальну відповідальність за порушення зобов’язань щодо звітності. Фактично запропоновано значну частину порушень, які є адміністративними, перетворити на кримінальні.

Якщо чинний перелік діянь словесно суттєво відрізняється від запропонованих у ст. 3(1) Директиви, то запропонований у проєкті підхід значно наближує його до загальноєвропейського зразка, хоча й не робить тотожним. Якщо ст. 3(1) Директиви передбачає 12 видів діянь, то запропонована проєктом редакція ст. 18(1)(5а)(6а) передбачає щонайменше 25 видів. Загалом ст. 18 Закону значно перевищує за обсягом ст. 3 Директиви, сприймається як доволі складна та казуїстична (деталізована).

Окремою поправкою до Закону про проживання передбачено караність надання дозволу на в’їзд чи транзит особам, на яких поширюються санкції. 

• Угорщина: хоча угорське кримінальне законодавство криміналізувало порушення обмежувальних заходів ЄС ще до набрання чинності Директивою завдяки ст. 327 Кримінального кодексу про порушення міжнародної економічної заборони, однак вимоги Директиви є значно детальнішими, яким чинне угорське регулювання не відповідало через надмірно загальне формулювання діяння, яке не охоплювало всіх типових правопорушень, та відсутність необережного порушення санкцій. Новий Закон конкретизував злочинні діяння на більш високому рівні нормативної чіткості, більш детально, як це визначено Директивою. Закон зміщує акцент із загальної поведінки, пов’язаної з порушенням обмежувального заходу, на конкретні форми поведінки, що призводять до порушення обмежувального заходу, визначені у статтях 327–327/D КК: 

- ст. 327 визначає класичні порушення санкцій економічного характеру (укладення угоди, економічна діяльність, фінансові, економічні чи інші послуги, посередницька діяльність), порушення умови дозволів та два види обходу; 

- ст. 327/A визначає порушення зобов’язання щодо заморожування майна; 

- ст. 327/B охоплює надання допомоги в порушенні заборони на в’їзд; 

- ст. 327/C передбачає інші два види обходу (ухилення) – порушення обов’язків повідомлення/звітування; 

- ст. 327/D містить тлумачні положення (визначення понять).

При цьому види діянь з урахуванням можливостей тлумачення за змістом відображають відповідні форми порушень та обходу, передбачені ст. 3 Директиви. Щодо словесного відображення угорський законодавець не вдався до повного копіювання форм порушень та обходу санкцій, а модифікував їх під національні термінологічні особливості. У зв’язку з цим, наприклад, ст. 327 передбачає, окрім іншого, такі діяння: укладення забороненої угоди, здійснення господарської діяльності (п. 1(а) ст. 327); здійснення посередницької діяльності (п. 2 ст. 327); приховування походження майна, що підлягає зобов’язанню щодо заморожування, права на майно, місцезнаходження майна (п. 4 ст. 327).

Стосовно такої форми порушення, як «недотримання умов дозволу», у поясненні до законопроєкту зазначено, що для такого порушення, безумовно, потрібен виданий офіційний дозвіл, межі якого перевищує винний або не виконується зобов’язання, що міститься в ньому. Якщо офіційного дозволу немає або якщо дозвіл є, але він стосується зовсім іншої діяльності, ніж та, що розглядається, – вчиняється інше порушення санкцій, не пов’язане з недотриманням дозволу. Крім того, наголошено, що це має бути суттєве, а не формальне порушення дозволу (порушення дозволу має суттєво порушувати обмежувальний захід ЄС).

• Литва: внаслідок транспозиції чинна редакція ст. 123-1 КК Литви передбачає два альтернативних діяння: 

1. перше дуже узагальнене за змістом і формою – «порушення міжнародних санкцій, що діють або встановлені в Литовській Республіці, що завдало значної шкоди». Однак розкриття змісту такого загального формулювання здійснюється детально шляхом максимального наближення до змісту та форми діянь, визначених у ст. 3(1) Директиви. Така деталізація забезпечується в бланкетний спосіб, тобто шляхом визначення вичерпного переліку порушень в іншому акті – в Законі про міжнародні санкції. Закон був доповнений ст. 13-1, яка дає перелік із 10 форм порушень (7 форм порушень санкцій, визначених Директивою, згруповано в 6 форм, і ще 4 форми обходу перенесено безпосередньо);
2. друге діяння є спеціальним видом порушення, передбаченого ст. 3(1)(с) Директиви, – створення умови для в’їзду особи до Литовської Республіки або транзиту через її територію, порушуючи заборону, встановлену обмежувальним заходом (формальний склад – значна шкода не вимагається).

Переваги типізованого викладення форм порушень обмежувальних заходів, окрім вочевидь зрозумілої – вищий ступінь правової визначеності, добре проілюстровано у Звіті Генеральної Ради судової влади Іспанії щодо іспанського законопроєкту, у якому зазначено, що у визначенні різних злочинів було вирішено, наскільки це можливо, дотримуватися буквального перенесення кваліфікаційних ознак, що містяться в Директиві, оскільки останнє сприяє забезпеченню ефективності обмежувальних заходів як інструменту для просування цілей спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС шляхом:
– зменшення ризику розбіжностей між національною нормою, що імплементує Директиву, та європейською нормою;
– посилення гарантій для застосування техніки тлумачення, що відповідає Директиві, а отже й утвердженню спільних та зрозумілих для всіх держав-членів підходів, що й було головною метою Директиви.

Недоліки типізованого формулювання порушень обмежувальних заходів зводяться до того, що, по-перше, внаслідок розвитку санкційного законодавства та появи нових форм обходу санкцій кримінальний закон може потребувати змін з метою ліквідації прогалин. По-друге, визначення порушення санкцій шляхом окреслення його вичерпних видів (форм) у тих країнах, які до цього використовували абстрактний спосіб формулювання діяння, призводить до фактичної декриміналізації діянь, які окресленими типами порушень не охоплюються.

Отже, транспозиція положень ст. 3 Директиви ЄС 2024/1226 вказує на палітру засобів та методів, якими для цього користуються держави-члени. З погляду способу відтворення в національних законах визначених у ст. 3 Директиви діянь можна простежити як максимально загальні формулювання (наприклад, Естонія), так і максимально казуїстичні (наприклад, Кіпр та Греція). Намагаючись конкретизувати форми (типи) поведінки, що становлять порушення санкцій, одні держави-члени словесно повністю відтворюють визначені ст. 3 діяння у своєму національному законі (Кіпр, Греція, Мальта), інші – більшою чи меншою мірою відхиляються від буквального перенесення, хоча й зберігають належний обсяг криміналізації (наприклад, ФРН, Угорщина).

Фінляндія є хорошим прикладом дотримання балансу між необхідністю забезпечити правову визначеність (конкретизація) та проблемою потенційної прогальності внаслідок відставання кримінальних положень від прогресуючого розвитку санкційних обмежень та зобов’язань.

Спосіб абстрактного формулювання діяння як «порушення норм/заборон/обмежень/зобов’язань тощо» (Данія, Естонія, Латвія, Чехія), так само як і конкретизований спосіб, що передбачає формування невичерпного переліку (Фінляндія), свідчать про ширші межі криміналізації порівняно із запропонованими Директивою.

Як зазначено вище, у ст. 3(1) Директиви ЄС 2024/1226 обхід обмежувальних заходів хоча формально й названо окремим видом порушення обмежувальних заходів, однак у Директиві спеціально виокремлено 4 підвиди обходу, а в ст. 5 також сформульовано спеціальні правила караності обходу. 

У деяких держав-членів ЄС обхід структурно та текстуально не відокремлено в самостійний вид діяння. Насамперед це стосується тих країн, кримінальні положення яких передбачають доволі абстрактне формулювання діяння (Данія, Латвія, Естонія, Чехія). Зауважимо, що в цих країнах обхід санкцій визнано видом їх порушення, однак не відокремлено лише з огляду на законодавчу техніку. У пояснювальній частині щодо проєкту Закону 270/2025 Чехії зазначено: «Порушення міжнародної санкції також включає обхід міжнародної санкції (порушення міжнародної санкції – це категорія, яка також включає обхід). Директива про санкції перелічує дії, що становлять порушення обмежувальних заходів Союзу, та чітко класифікує їх обхід як порушення обмежувальних заходів Союзу, якщо такі дії порушують заборону або зобов’язання, що становлять обмежувальний захід Союзу, або національне положення, що імплементує обмежувальний захід Союзу, коли потрібна національна імплементація».

У тих країнах, які забезпечили більший ступінь конкретизації, чотири форми обходу, визначені п. (h) ст. 3(1) Директиви, нерідко перераховано серед інших порушень без вказівки на те, що вони є обходом санкцій (наприклад, Фінляндія, Литва). Слід зазначити, що в Литві первісно проєкт змін до КК та проєкт змін до Закону про міжнародні санкції передбачали виділення двох надтипів діянь – порушення санкцій (6 форм) та обхід санкцій (4 форми), які відповідали їх умовному поділу у ст. 3 Директиви, однак у підсумку законодавець усі ці діяння назвав порушенням санкцій.

У тих країнах, які обрали шлях максимально близького відтворення положень ст. 3(1) Директиви, обхід закономірно згадано серед порушень санкцій та виділено його 4 форми (Кіпр, Греція, Мальта, Румунія). 

У проєкті змін до КК Іспанії два види обходу визнано самостійними видами порушень обмежувальних заходів у ст. 604-2, інші два види обходу про порушення обов’язку повідомлення/звітності щодо активів та економічних ресурсів структурно виокремлено та визначено у ст. 604-4. Так само й у проєкті Закону про обмежувальні заходи Польщі 4 форми обходу санкцій структурно виокремлено в ст. 36, тоді як інші порушення містяться у статтях 30–35. Варто зазначити, що в статтях 22 і 23 цього ж проєкту запропоновано встановити адміністративну відповідальність також за два види діянь: 8 форм порушень санкцій (ст. 22) і 4 форми обходу (ст. 23).

В інших випадках відповідні діяння структурно виділено в окремі статті, але обходом не названо. У шведському Законі про міжнародні санкції всі 4 форми обходу структурно виділено в окремий параграф (§ 5). У КК Словаччини дві форми обходу описано в межах загальної статті про порушення обмежувального заходу (§ 417a), інші дві форми, які стосуються специфічного обов’язку звітування/повідомлення про активи та економічні ресурси, визначено в окремій статті (§ 417в).

З огляду на те, що Директива ЄС 2024/1226 стосується визначення та караності порушень обмежувальних заходів Союзу, є очевидною обмеженість вимог, що нею висуваються до держав-членів, лише криміналізацією порушень обмежувальних заходів ЄС. Проте в державах-членах ЄС можуть бути різні режими санкцій:

• «обмежувальні заходи Союзу» – обмежувальні заходи, прийняті Союзом на підставі ст. 29 Договору про ЄС або ст. 215 ДФЄС;
• санкції, визначені Резолюцією Ради Безпеки ООН;
• санкції, запроваджені іншими міжнародними організаціями;
• національні санкції – внутрішні санкції, застосовані окремою державою.

Попри обмеженість дії Директиви обмежувальними заходами Союзу, під час транспозиції її положень держави-члени здебільшого намагалися забезпечити уніфікований підхід до визначення порушень та караності не лише порушень обмежувальних заходів ЄС:

• Хоча ст. 110с КК Данії передбачає відповідальність за порушення санкцій як ООН, так і ЄС, зміни торкнулися не лише посилення караності за порушення обмежувальних заходів ЄС, але й за порушення санкцій ООН (строк ув’язнення збільшено з 4 місяців до 5 років, а за обтяжуючих обставин – до 8 років).
• У ст. 123-1 КК Литви, а також у § 93-1 і § 93-2 КК Естонії криміналізовано порушення міжнародних санкцій та національних обмежувальних заходів відповідно. 
• Згідно з § 410 КК Чехії караним визнано порушення наказу, заборон та обмежень, яких Чеська Республіка зобов’язана дотримуватися внаслідок свого членства в ООН або ЄС або які вона запровадила відповідно до власного Закону про санкції. Так само згідно зі ст. 9 проєкту мальтійського Закону запропоновано криміналізувати порушення заборони обмежувальних заходів ЄС, Ради Безпеки ООН та внутрішніх обмежувальних заходів.
• У § 2 шведського Закону про міжнародні санкції визначено, що міжнародні санкції означають обмежувальний захід, який був прийнятий або рекомендований Радою Безпеки ООН відповідно до Статуту ООН, або прийнятий відповідно до конкретних положень щодо спільної зовнішньої та безпекової політики в Договорі про ЄС або в ДФЄС. Про обмежувальні заходи Ради Безпеки ООН та ЄС ідеться також і в новоприйнятих змінах до КК Фінляндії, проєкті польського Закону про обмежувальні заходи.
• У ст. 84 КК Латвії згадано санкції, застосовані ООН, ЄС, іншими міжнародними організаціями або Латвійською Республікою. Варто зазначити, що спочатку пропонувалося зі ст. 84 КК виділити відповідальність за порушення санкцій ЄС у нову статтю 84.1, а у ст. 84 залишити відповідальність за порушення санкцій, запроваджених ООН чи іншими міжнародними організаціями, або порушення національних санкцій. Однак у підсумку відповідальність за порушення різних режимів санкцій було уніфіковано.

Водночас у багатьох країнах під час транспозиції увага була зосереджена виключно на криміналізації порушення обмежувальних заходів Союзу:

• У ст. 137b КК Словаччини встановлено, що для цілей КК обмежувальний захід означає наказ, заборону або обмеження, що випливають із міжнародної санкції відповідно до Регламенту про виконання міжнародних санкцій, прийнятого юридично обов’язковим актом ЄС. 
• У статтях проєкту змін до КК Іспанії згадано лише порушення обмежувальних заходів Союзу або нормативних положень, прийнятих на їх виконання. 
• Новоприйнятий кіпрський Закон, угорські зміни до Кримінального кодексу та проєкт грецького Закону також криміналізують лише порушення обмежувальних заходів ЄС.
• У проєкті змін до румунської Надзвичайної постанови, розрахованої на застосування як санкцій ЄС, так і санкцій Ради Безпеки ООН, криміналізація стосується лише порушень міжнародних санкцій Союзу. 

Варто зазначити, що зазвичай санкції Ради Безпеки ООН запроваджує також і Європейський Союз, тому відсутність вказівки в законах окремих країн на криміналізацію також і санкцій ООН навряд чи слід розцінювати як прогалину.

Отже, прийняття Директиви ЄС 2024/1226 сприяло уніфікації відповідальності не лише за порушення обмежувальних заходів ЄС, але й інших санкційних режимів, що діють у державах-членах.

У п. 4 преамбули Директиви ЄС 2024/1226 зазначено, що держави-члени повинні мати можливість вирішувати, що порушення обмежувальних заходів Союзу, які стосуються коштів, економічних ресурсів, товарів, послуг, операцій або діяльності на суму менше ніж 10 000 євро, не є кримінальними правопорушеннями. 

Директива ЄС 2024/1226 (витяг)
Стаття 3. 
Порушення обмежувальних заходів Союзу
<…> 2. Держави-члени можуть передбачити, що такі дії не є кримінальним правопорушенням:

• (а) дії, перелічені в пунктах (a), (b) та (h) пункту 1 цієї статті, якщо ці дії пов’язані з коштами або економічними ресурсами вартістю менше ніж 10 000 євро;
• (b) дії, перелічені в пунктах (d) – (g) та (i) пункту 1 цієї статті, якщо ці дії включають товари, послуги, операції або діяльність на суму менше ніж 10 000 євро. 

Правове регулювання Директиви, що забезпечує реалізацію принципу пропорційності, таким чином передбачає, що не всі порушення обмежувальних заходів ЄС обов’язково повинні підлягати кримінальній відповідальності. Директива передбачає можливість того, щоб кожна держава-член самостійно ухвалювала рішення щодо порушення обмежувальних заходів Союзу, які стосуються коштів чи економічних ресурсів або товарів, послуг чи операцій вартістю менше ніж 10 000 євро: вважати їх кримінальними чи некримінальними (адміністративними) або взагалі некараними (наприклад, якщо вони дуже дрібні).

Отже, для всіх порушень обмежувальних заходів Союзу, окрім надання можливості в’їзду або транзиту визначеній особі (п. (с) ст. 3(1)), яке за суттю не пов’язане з вартісними характеристиками, встановлено факультативний вартісний поріг криміналізації діяння.

NB!
Вартісний поріг криміналізації – це встановлений законом мінімальний грошовий розмір активів, вигоди або шкоди, досягнення чи перевищення якого робить певні діяння кримінально караними.

З огляду на факультативність цього правила держави-члени пішли різними шляхами щодо встановлення вартісного порогу. Частина держав відмовились від цієї можливості і з огляду на серйозність мети обмежувальних заходів (захист миру, світового правопорядку, цінностей ЄС), причини їх застосування та усталені традиції залишили можливість притягувати до кримінальної відповідальності за порушення санкцій, які навіть не досягають цього порогу. Це, найімовірніше, не означає, що будь-які (навіть найдрібніші) порушення автоматично спричиняють кримінальну відповідальність у таких країнах, адже в кожній національній правовій системі держав-членів Союзу діє принцип пропорційності, який дозволяє не застосовувати кримінальні положення в разі вчинення порушень, які не завдають значної шкоди і не могли її завдати. Проте невстановлення вартісного порогу означає, що порушення на суму менше ніж 10 000 євро також можуть бути кримінально караними.

Вартісний поріг не було встановлено до транспозиції та не згадано в прийнятих законах, якими забезпечується транспозиція Директиви, зокрема в таких країнах, як Данія, Кіпр, Угорщина, Польща, Німеччина, Румунія, Швеція, Фінляндія, Литва (остання з певними застереженнями). З-поміж держав-членів ЄС, які не прийняли спеціальних змін до кримінальних положень після набрання чинності Директивою ЄС 2024/1226 (та які не охоплюються цією аналітикою), ймовірно, поширеним є невстановлення порогових значень. Підтвердженням цього може слугувати й повідомлення уряду Нідерландів, у якому, зокрема, зазначено, що чинне національне законодавство Нідерландів не передбачає визначеного ст. 3(2) Директиви винятку.

• У польському проєкті Закону факультативне положення щодо порогу криміналізації не запроваджено: прийнято модель повної криміналізації порушень обмежувальних заходів ЄС, одночасно застосовуючи у відповідних ситуаціях привілейований підхід «меншої тяжкості» (оцінне поняття – з урахуванням конкретних обставин справи), знайомий польській системі. На думку розробників проєкту, така модель відповідальності краще виконуватиме свою превентивну та каральну (правосудну) роль, зберігаючи всі гарантії, передбачені кримінальним процесом.
• У поясненнях до німецького законопроєкту стосовно невстановлення вартісного порогу зазначено, що такі пороги невластиві Закону про зовнішню торгівлю і платежі не можуть бути реалізовані з огляду на те, що поріг сам собою: 

1. з погляду пропорційності не є ні придатним, ні доречним для розмежування караної поведінки від некараної; 
2. він може призвести до випадкових результатів, коли перевищення порогу лише в 1 євро допоможе відокремити злочинне від незлочинного; 
3. у сфері застосування санкцій низька вартість товарів автоматично не вказує на те, наскільки життєво важливим є товар, зокрема для воєнних зусиль (наприклад, один чіп низької вартості може бути важливим компонентом військового об’єкта). 

З цією метою німецький законодавець оперує положеннями КПК, які надають правоохоронним органам інструменти для реагування на правопорушення, які не мають суспільного інтересу з урахуванням конкретних обставин справи.

• У статтях нового шведського Закону, що містять кримінальні положення, вартісний поріг для криміналізації не згадано. Водночас згідно з § 7, якщо злочин з огляду на обставини його вчинення, у т. ч. й на вартість, вважається незначним, то він усе одно карається як кримінальне діяння (кримінальний проступок), однак максимальний строк ув’язнення зменшується до 6 місяців, а альтернативою є штраф, тоді як за попереднім (скасованим) законом незначний характер порушення виключав його кримінальну караність.
• Згідно з румунським проєктом змін до Надзвичайної постанови, який доповнює її новими статтями про злочинні порушення санкцій, мінімальний поріг не встановлено. Водночас ст. 26 цієї постанови викладено в новій редакції, згідно з якою адміністративна відповідальність за порушення окремих обмежень і зобов’язань настає за умови, якщо такі порушення не визнаються злочинними. Прямих приписів про те, як розмежовувати кримінальні та некримінальні порушення, проєкт не містить.
• Після транспозиції Директиви нові статті розділу 46 КК Фінляндії передбачають відповідальність за просте (ординарне) порушення санкцій (§ 3а), тяжке (§ 3b) та незначне (§ 3d) порушення. Тяжке порушення санкцій наявне, якщо вартість активів / економічних ресурсів, послуг чи угод була значною. Цей значний розмір у статті не визначено, однак у поясненнях уряду йдеться про практику розглядати такий поріг у 17 000 євро. Тобто в цій частині § 3а (прості порушення) фактично передбачає відповідальність за злочинні порушення санкцій щодо об’єктів, вартість яких може становити й менше ніж 10 000 євро, що потенційно вказує на ширші межі криміналізації, ніж встановлені Директивою. Отже, межа між значними та незначними порушеннями є предметом оцінювання в межах судової практики.
• Раніше вже зазначено, що підхід Литви, заснований на обов’язковому доведенні значної шкоди від порушення (матеріальна конструкція corpus delicti), навряд чи відповідає вимогам ст. 3 Директиви, а вартісна характеристика заподіяної шкоди і вартість активів, економічних ресурсів, послуг та операцій, щодо яких вчиняється порушення, не завжди є тотожними. З огляду на це «значна шкода» як ознака злочину не може слугувати вартісним критерієм у контексті ст. 3(2) Директиви. Тому, хоч і не без сумнівів, Литву також можна вважати країною, яка не скористалася факультативною можливістю встановити вартісний поріг криміналізації. 

Варто зазначити, що ст. 515 литовського Кодексу про адміністративні правопорушення також передбачає відповідальність за порушення міжнародних санкцій, однак без вказівки на заподіяння значної шкоди. З огляду на це розмежування кримінальних і некримінальних порушень побудовано на критерії вартості шкоди, а не на критерії вартості коштів, послуг тощо. Отже, проблема потенційного охоплення адміністративними стягненнями порушень санкцій на суму понад 10 000 євро нормативно не вирішена і залежить від реальної судової практики. 

Інші держави-члени скористалися закладеною у ст. 3(2) Директиви можливістю та нормативно передбачили вартісний поріг криміналізації у 10 000 євро (стосовно всіх або стосовно найпоширеніших форм порушень). Основні мотиви запровадження вартісного порогу полягають у прагненні розвантажити роботу органів розслідування з метою їх зосередження на серйозних випадках, а також забезпечення принципів пропорційності та правової визначеності.

• У Латвії встановлено вартісний поріг та запроваджено адміністративну відповідальність з метою розвантаження органів розслідування та досягнення пропорційності: по-перше, в Законі «Про порядок набрання чинності та застосування Кримінального кодексу» зазначено, що відповідальність за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 84 КК, вчинене у значному розмірі, настає, якщо вартість товарів або послуг не менше ніж 10 000 євро або якщо послуга надана стосовно товарів, вартість яких не менше ніж 10 000 євро; по-друге, у Законі «Про міжнародні та національні санкції Латвійської Республіки» встановлено, що за меншого розміру настає адміністративна відповідальність – на фізичну особу накладається штраф. Такий підхід зумовлений збільшенням кількості кримінальних проваджень у сфері порушень санкцій, що ускладнює своєчасне розслідування кримінальних правопорушень, з метою досягнення швидкого та ефективного справедливого врегулювання кримінально-правових відносин та покарання винної особи.
• В Естонії запроваджено частковий вартісний поріг та диференціацію відповідальності на кримінальні правопорушення і проступки: 1) якщо при порушенні санкції у виді заборони на імпорт та експорт товарів або готівки їхня вартість не перевищує 10 000 євро, то вчинене вважається проступком і карається штрафом, згідно зі ст. 36-1 «Незначне порушення санкцій» (Закон про міжнародні санкції); 2) однак незалежно від вартості товарів/готівки порушення, вчинені повторно або групою осіб, або якщо вони стосуються «військових товарів», і далі каратимуться як кримінальне правопорушення. Водночас цей поріг буквально стосується лише операцій імпорту та експорту товарів та готівки, тоді як стосовно інших форм порушень/обходу санкцій, наприклад, щодо надання коштів чи економічних ресурсів підсанкційному суб’єкту, їх незаморожування або використання, передачі третій особі чи розпорядження, формально такий поріг не поширюється. Тобто Естонія передбачає ширші межі криміналізації, ніж встановлені ст. 3(2) Директиви.

У пояснювальній записці до законопроєкту зазначено, що в разі порушень заборони на імпорт або експорт товарів відповідальний орган розслідування не має необхідних людських ресурсів для боротьби з масовими порушеннями санкцій, зафіксованими після 24 лютого 2022 р. Організація роботи компетентного органу також не дозволяє розглядати таку велику кількість порушень санкцій. Крім того, серед порушень санкцій є багато незначних порушень, які за своїм змістом не заслуговують на кримінальне покарання (наприклад, спроба контрабандою перевезти через кордон одну пляшку моторної оливи або спирту).

Такий вибірковий підхід може породжувати неясність щодо межі між караною та некараною поведінкою. Це питання постає особливо гостро у зв’язку з каталогом «адміністративних» правопорушень, наведених у Законі про міжнародні санкції. Наприклад у § 35 цього Закону передбачено порушення у виді «Неповідомлення про ідентифікацію суб’єкта фінансової санкції або про операцію чи дію, що порушує фінансову санкцію, та застосування фінансової санкції, а також подання неправдивої інформації», а в § 35-7 – «Порушення зобов’язань щодо звітності». За вчинення цих проступків передбачено штраф або арешт, а останній згідно з КК Естонії є короткостроковим ув’язненням строком до 30 днів. У зв’язку з цим викликає сумніви відповідність цих положень вимогам Директиви щодо обов’язкової караності цих форм обходу санкцій, принаймні в разі досягнення відповідного вартісного порогу. 

•  Словаччина не вийшла за межі вартісного порогу, рекомендованого ст. 3(2) Директиви, і встановила його в розмірі 10 000 євро. 
•  У проєкті змін до КК Іспанії пропонується визначений ст. 3(2) Директиви поріг для криміналізації встановити на рівні 10 000 євро, якщо порушення стосуються коштів, економічних ресурсів, товарів, операцій, послуг, діяльності (тобто порушень, передбачених ст. 604-2). Водночас стосовно порушень обов’язку повідомлення/звітування (ст. 604-4) такий поріг не передбачено, що свідчить про ширшу рамку криміналізації порівняно з Директивою ЄС та часткове врахування можливостей ст. 3(2) Директиви.
•  У проєкті мальтійського Закону встановлено чіткий поріг для дій, пов’язаних з активами, економічними ресурсами, послугами, операціями та діяльністю: від 10 000 євро – кримінальне правопорушення; менше ніж 10 000 євро – адміністративне правопорушення. 
•  З огляду на положення грецького законопроєкту та урядового аналізу наслідків регулювання, питання про вартісний поріг для криміналізації порушення обмежувальних заходів вирішується у статті про покарання фізичних осіб. Стаття 4 проєкту, у якій надано вичерпний перелік караних порушень, порогових значень не містить. З іншого боку, у п. (1) ст. 5 проєкту, яка містить перелік покарань за порушення обмежувальних заходів щодо фізичних осіб, за всі порушення, окрім надання дозволу на в’їзд визначеній особі чи її транзиту (пункти α), β), δ) – θ)), передбачено покарання за умови, якщо порушення стосуються активів, послуг, операцій чи діяльності на суму щонайменше 100 000 євро. Натомість у п. (2) ст. 5 проєкту передбачено покарання за вказані порушення, якщо вони стосуються коштів, фінансових ресурсів, товарів, послуг, операцій або діяльності вартістю від 10 000 до 100 000 євро. З системного тлумачення цих положень можна дійти висновку, що проєктом пропонується встановити визначений у ст. 3(2) Директиви ЄС вартісний поріг. Проте слід ураховувати, що в ст. 142-А КК Греції передбачено загальну норму про порушення санкцій, яка передбачає ув’язнення на строк до 2 років і, ймовірно, може бути застосовною навіть у разі порушень меншої вартості, якщо дія цієї статті не буде скасована.

Особливий спосіб транспозиції ст. 3(2) Директиви обрав чеський законодавець. У § 410 КК Чехії не визначено конкретної суми вартісного порогу безпосередньо, однак вказано на те, що порушення санкцій має вчинятися у вагомому розмірі (п. 1), значному розмірі (п. 2) або у великому розмірі (п. 3). Відповідно до § 410b, ці положення тлумачаться на підставі демонстраційних критеріїв: вагомої (чи, відповідно, значної та великої) шкоди, яка заподіяна, або вигоди, яку планується отримати, чи важливості самого предмета міжнародної санкції або послуги чи діяльності, до якої застосовано санкцію. Стосовно заподіяної шкоди як одного з потенційних критеріїв оцінювання порогу положення § 138 КК визначають «вагомий розмір» як такий, що становить щонайменше 100 тис. Kč (приблизно 3,5 тис. євро), «значний розмір» – щонайменше 1 млн Kč (приблизно 35 тис. євро), «великий розмір» – щонайменше 10 млн Kč (приблизно 350 тис. євро). 

Завдяки кумулятивному врахуванню цих критеріїв визначальною стає не лише вартість предмета чи сума операції, але й значення самих дій. У пояснювальній записці до законопроєкту наголошено: «якщо порушення міжнародних санкцій полягало, наприклад, у наданні послуги, яка заборонена міжнародною санкцією, і ця послуга мала більшу цінність, хоча й не включала матеріальну річ чи майно такої цінності, що підпадало б під обсяг поняття предмета міжнародної санкції, умова вчинення злочину у вагомому розмірі згідно зі статтею 410b(1)(c) КК буде виконана». Отже, у КК Чехії забезпечено дотримання мінімальних вимог Директиви і навіть передбачено більш широку криміналізацію.

Стосовно ж порушення, яке полягає в наданні можливості в’їзду чи транзиту визначеній особі (§ 410(2)), то в поясненні до законопроєкту зазначено, що «можливий низький рівень соціальної шкоди необхідно буде враховувати в окремому випадку під час оцінювання того, чи є поведінка настільки соціально шкідливою, що застосування відповідальності згідно з іншою правовою нормою є недостатнім (у цьому контексті відповідальність згідно з іншою правовою нормою слід розуміти, зокрема, як відповідальність за проступок згідно із Законом про виконання міжнародних санкцій), і чи є необхідним застосування кримінальної відповідальності, або під час розгляду виду та розміру покарання».

Директива ЄС 2024/1226 (витяг)
Стаття 3. 
Порушення обмежувальних заходів Союзу

<…> 3. Держави-члени забезпечують, щоб діяння, перелічені в пункті (e) пункту 1 цієї статті, також кваліфікувалися як кримінальне правопорушення, якщо вони вчинені з грубою недбалістю, принаймні, якщо таке діяння стосується товарів, включених до Спільного військового списку Європейського Союзу, або товарів подвійного використання, перелічених у додатках I та IV до Регламенту (ЄС) 2021/821. <…>

У п. 4 преамбули до Директиви ЄС 2024/1226 щодо цих положень зазначено: «Певна поведінка має становити кримінальний злочин також, якщо вона вчинена з серйозною недбалістю. Щодо кримінальних злочинів, визначених у цій Директиві, поняття “грубої недбалості” слід тлумачити відповідно до національного законодавства, враховуючи відповідну практику Суду Європейського Союзу». 

Положення Директиви вимагають від держав-членів криміналізувати вчинені з грубої недбалості лише торгівлю, імпорт, експорт, продаж, купівлю, передачу, транзит або транспортування товарів військового призначення та подвійного використання (умовно – «військових товарів»), а також надання брокерських послуг, технічної допомоги чи інших послуг, пов’язаних із цими товарами, якщо заборона або обмеження такої поведінки становить обмежувальний захід Союзу. Тобто вимоги Директиви обмежені за видом (типом) діянь та їхнім предметом. Караність інших порушень обмежувальних заходів, вчинених через грубу недбалість, залишається на розсуд держав-членів. Слова «at least where that» (принаймні, щонайменше) неприховано натякають на те, що ширша криміналізація необережних порушень тільки заохочується, однак вони не створюють імперативної норми.

Термін «груба недбалість» («серйозна недбалість») не є поширеним у національних доктринах кримінального права держав-членів ЄС, однак він був використаний з метою однакового його трактування, що забезпечується, як було зазначено, відсиланням до практики Суду ЄС. З огляду на це одні держави безпосередньо запозичили цей термін, а інші використовують властиві національному праву терміни, зокрема ширший термін «необережність».

Вимога криміналізації порушення, вчиненого з грубої недбалості, забезпечується шляхом відсилання до п. (е) ст. 3(1) Директиви, щодо якої своєю чергою у ст. 3(2) встановлена клаузула про факультативність вартісного порогу криміналізації. З огляду на це не є однозначним, чи поширюється факультативність вартісного порогу також і на передбачені п. (е) порушення, але вчинені з грубої недбалості. Не містить уточнення щодо цього і преамбула Директиви. У разі неоднозначного застосування крапку в цьому питанні може поставити лише Суд ЄС. Наразі ж можна простежити випадки, коли держави-члени як передбачають вартісний поріг до вказаних порушень (наприклад, Словаччина), так і не встановлюють його (наприклад, Данія, Швеція). 

З огляду на факультативність більш широкої криміналізації порушень, учинених з грубої недбалості, держави-члени ЄС обрали різні підходи. З тих країн, законодавство яких було предметом цієї аналітики, більша частина обмежились криміналізацією лише тих діянь і з тими предметами, про які зазначено в ст. 3(3) Директиви.

• У Словаччині карається вчинене з грубої недбалості порушення обмежувального заходу лише в разі, якщо: 1) предметом порушення були відповідні товари військового призначення або подвійного використання, 2) порушення полягало в торгівлі, імпорті, експорті, продажі, купівлі, передачі, транзиті, транспортуванні, наданні послуг, 3) дотримано мінімальний поріг у 10 000 євро. Тобто необережне порушення криміналізовано виключно в межах мінімальних вимог Директиви. 

При цьому законодавець навіть вдався до визначення в загальній частині КК спеціального виду необережності – грубої недбалості (§ 16(2)): «Кримінальне правопорушення вчинене з грубої недбалості, якщо злочинець особливо байдуже або грубо порушив звичайну обережність, дбайливість або обов’язок, що випливає із загальнообов’язкових правових норм, і це порушення призвело до загрози або порушення інтересів, що захищаються цим законом».

• На Кіпрі, у Фінляндії та в Угорщині діяння, вчинене з грубої недбалості, криміналізовано лише щодо: 1) порушення, яке полягало в заборонених комерційних операціях, торгівлі, імпорті, експорті, продажі, купівлі, передачі, транзиті, транспортуванні, наданні послуг, 2) лише якщо предметом були відповідні товари військового призначення або подвійного використання, 3) незалежно від вартості предмета порушення. Так само пропонується криміналізувати діяння, вчинене з грубої недбалості, і в Греції, Іспанії, Польщі, Румунії.

Фінський уряд надав таке пояснення про недоцільність більш широкої криміналізації необережних порушень санкцій: «Встановлення інших недбалих видів порушень як кримінального правопорушення значно розширило б обов’язки осіб щодо дотримання належної обережності. При підготовці пропозиції було визнано, що це було б сумнівним з погляду чіткості та пропорційності регулювання. Законодавство про санкції передбачає кілька видів зобов’язань, метою яких є забезпечення дотримання санкцій. Порушення цих обов’язків є і надалі буде криміналізованим. Отже, кримінальну відповідальність можна вважати достатньою навіть без розширення криміналізації відповідальності за заподіяння шкоди».

У польському кримінальному праві немає терміна «груба недбалість». У порівняльній таблиці про узгодження проєкту з Директивою ЄС ідеться про те, що єдиним еквівалентом грубої недбалості в польській кримінальній системі є ненавмисний (необережний) вид злочину (ст. 9 § 2 Кримінального кодексу). У поясненнях до угорського законопроєкту так само зазначено, що в угорському кримінальному праві «груба недбалість» не є відомим поняттям, тому це положення транспоновано через необережну форму вини, чим угорський законодавець дотримується мінімального гармонізаційного характеру Директиви ЄС.

• На Мальті пропонується криміналізувати лише такі порушення, вчинені з грубої недбалості, які полягали в заборонених комерційних операціях, торгівлі, імпорті, експорті, продажі, купівлі, передачі, транзиті, транспортуванні товарів, а також у наданні відповідних послуг. Однак вимога щодо належності згаданих товарів до товарів військового призначення або подвійного використання наразі не передбачена: у цьому розумінні законопроєкт передбачає більш широку рамку криміналізації необережного порушення, ніж Директива. 
• У Чехії криміналізовано будь-яке порушення, що стосується товарів військового призначення або подвійного використання, вчинене з грубої недбалості, незалежно від вартості товарів (§ 410а), тобто чеський законодавець щонайменше в частині невичерпності форм порушень вийшов за межі мінімальних вимог ст. 3(3) Директиви.
• У ФРН легковажні (необережні) порушення обмежень щодо військових товарів уже караються відповідно до розділу 17(5) чинного Закону про зовнішню торгівлю та платежі. Тобто мінімальні вимоги Директиви вже забезпечені. Проєкт не виходить за їхні межі. Поняття «груба недбалість» у цьому сенсі передано словом «легковажний» (необережний). Учинення з необережності переважної більшості інших порушень наразі і за проєктом вважається адміністративно караним (грошовий штраф).

Частина держав-членів під час транспозиції зберегли або відтворили ширший підхід до криміналізації грубої недбалості.

• Данія вийшла за межі мінімальних правил у частині необережності (криміналізовано не лише відповідні дії з військовими товарами чи послугами).
• У Литві новим законом криміналізовано необережні порушення санкцій, до того ж значно ширше, ніж встановлено мінімальними правилами Директиви ЄС, оскільки це стосується обох форм діянь, визначених у ст. 123-1 (1) КК (тобто фактично будь-яких видів порушень). Поняття «груба недбалість» прямо не вживається в КК Литовської Республіки, тому законодавець використав ширший термін «необережність». Щодо цього в порівняльній таблиці до законопроєкту зазначено, що в доктрині кримінального права Литви та Кримінальному кодексі поняття необережної вини фактично також містить поняття грубої недбалості.
• В Естонії криміналізація необережності виходить за межі мінімуму, визначеного Директивою: новим Законом запроваджено кримінальну відповідальність фактично за будь-яке необережне порушення санкцій (новий § 93-2); у т. ч. й окремо передбачено відповідальність за необережне заборонене перевезення стратегічних товарів або надання послуг, пов’язаних із забороненими стратегічними товарами (новий § 421-4).
• У Швеції норми, передбачені §§ 3–5 нового Закону, криміналізують однаково як умисні, так і вчинені з грубої недбалості порушення та обхід санкцій.
• КК Латвії не містить спеціальних вказівок на умисел чи грубу недбалість (необережність). Відсутність згадки про форму вини у ст. 84 КК навіть стосовно «військових товарів» опосередковано вказує на те, що термін «порушення» охоплює як умисні, так і необережні порушення. Якщо це так, то Латвія також скористалася правом відійти від мінімальних вимог Директиви і встановити більш широку рамку криміналізації порушень санкцій у частині форм вини.

Директива ЄС 2024/1226 (витяг)
Стаття 3. 
Порушення обмежувальних заходів Союзу

<…> 4. Ніщо в пункті 1 не повинно тлумачитися як зобов’язання для юристів повідомляти інформацію, яку вони отримують від одного зі своїх клієнтів або про нього під час з’ясування правового становища цього клієнта або виконання завдання захисту чи представництва цього клієнта в судовому провадженні або стосовно нього, включаючи надання консультацій щодо порушення або уникнення такого провадження. <…>

У п. 18 преамбули до Директиви ЄС 2024/1226 надано детальніші роз’яснення щодо цього положення:

1. оскільки є очевидний ризик зловживання послугами юристів з метою порушення обмежувальних заходів Союзу, то юридичні фахівці, як їх визначено державами-членами, повинні підпадати під дію цієї Директиви, включно із зобов’язанням повідомляти про порушення обмежувальних заходів Союзу, під час надання послуг у контексті професійної діяльності, такої як юридичні, фінансові та торговельні послуги;
2. однак повинні бути винятки з будь-якого зобов’язання повідомляти інформацію, яку вони отримують від одного зі своїх клієнтів або про нього під час з’ясування його правового становища або виконання завдання захисту чи представництва цього клієнта в судовому провадженні або стосовно нього, включно з наданням консультацій щодо порушення або уникнення таких проваджень;
3. тобто юридична консультація повинна залишатися предметом зобов’язання щодо професійної таємниці, за винятком випадків, коли юрист навмисно бере участь у порушенні обмежувальних заходів Союзу, коли юридична консультація надається з метою порушення обмежувальних заходів Союзу або коли юрист знає, що клієнт звертається за юридичною консультацією з метою порушення обмежувальних заходів Союзу.

Більшість держав-членів ЄС вважали достатнім обмежитись чинними положеннями національного законодавства, яке встановлює процедурні та інші гарантії для юридичних фахівців. У звіті Генеральної Ради судової влади щодо іспанського законопроєкту зазначено, що захист професійної таємниці адвокатів, передбачений ст. 3(4) Директиви, достатньо охоплений чинними законодавчими нормами. У порівняльній таблиці до польського законопроєкту зазначено, що положення про захист адвокатської таємниці (ст. 3(4) Директиви) проєктом спеціально не передбачено, оскільки вони вже реалізовані в законах про адвокатуру, про юридичних радників та загалом у польській доктрині кримінального права. У порівняльній таблиці до литовського законопроєкту лише узагальнено сказано, що конфіденційне спілкування між адвокатом і клієнтом не криміналізовано Кримінальним кодексом і тому додаткові заходи щодо реалізації не потрібні.

Натомість деякі країни здійснили транспозицію цих положень Директиви, попри наявні в їхніх правових системах гарантії діяльності юридичних фахівців. Насамперед ідеться про країни, які практично дослівно імплементують більшість положень Директиви до спеціальних законів (Кіпр, Греція, Мальта).

У ст. 5(3) кіпрського Закону передбачено, що положення ст. 5(1) не повинні розглядатися як такі, що покладають на осіб, які надають юридичні послуги, відповідно до положень Закону про адвокатів, обов’язок повідомляти інформацію, отриману або набуту від клієнта або про нього, яка охоплюється адвокатською таємницею згідно із законом.

У ст. 4(2) грецького законопроєкту йдеться про непокладення на адвокатів та нотаріусів обов’язку повідомляти інформацію, яку вони отримують або дізнаються від свого клієнта або про нього, під час з’ясування його правової позиції або при виконанні обов’язку захисту, або під час представництва його в судовому провадженні чи щодо нього, включно з наданням порад щодо ініціювання або уникнення такого провадження, на які поширюється конфіденційність.

Згідно зі ст. 9(3) мальтійського законопроєкту, положення закону жодним чином не повинні тлумачитися як такі, що зобов’язують юристів повідомляти інформацію, отриману від одного зі своїх клієнтів або про нього, під час з’ясування правового становища такого клієнта або під час виконання завдання захисту чи представництва цього клієнта в судовому провадженні чи стосовно нього, включно з наданням консультацій щодо порушення або уникнення такого провадження.

Відповідно до ст. 27-7 румунського законопроєкту, спеціально присвяченої захисту професійної таємниці адвоката, положення статті, якою визначені порушення обмежувальних заходів, не впливають на професійну таємницю адвоката та конфіденційність спілкування між адвокатом та його клієнтом.

У ФРН законопроєктом передбачено запровадження розширеного варіанта винятку для захисту адвокатської таємниці: згідно з п. 13 ст. 18 жодного покарання не накладається на будь-яку особу, яка як адвокат, юрисконсульт, патентний повірений, нотаріус, аудитор, присяжний бухгалтер, податковий консультант або податковий представник не передає, не передає правильно, не передає повністю або не передає своєчасно інформацію, яка була їй довірена або яка стала їй відома в цій якості.

Директива ЄС 2024/1226 (витяг)
Стаття 3. 
Порушення обмежувальних заходів Союзу

<…> 5. Ніщо в пунктах 1, 2 та 3 не повинно тлумачитися як криміналізація гуманітарної допомоги особам, які її потребують, або діяльності на підтримку основних людських потреб, що надається відповідно до принципів неупередженості, гуманності, нейтралітету та незалежності, а також, де це можливо, міжнародного гуманітарного права. <…>

Ці положення Директиви ґрунтуються на тому, що обмежувальні заходи Союзу є важливим інструментом для досягнення цілей спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП). Ці цілі охоплюють захист цінностей, безпеки, незалежності та цілісності Союзу, зміцнення та підтримку демократії, верховенства права, прав людини та принципів міжнародного права, а також збереження миру, запобігання конфліктам та зміцнення міжнародної безпеки відповідно до цілей та принципів Статуту ООН.

Більшість держав-членів ЄС вважали достатнім обмежитись чинними положеннями міжнародного гуманітарного права та національного законодавства, які встановлюють відповідні гуманітарні винятки. В обґрунтуванні до фінського законопроєкту вказано, що відповідно до міжнародного гуманітарного права, яке є обов’язковим для Фінляндії (Додатковий протокол I до Женевських конвенцій), безперешкодний і швидкий прохід гуманітарної допомоги повинен бути дозволений і полегшений.

Гуманітарна допомога надається також в інших ситуаціях, крім конфліктів, наприклад, у разі стихійних лих. Ці положення, згідно з поясненнями фінського уряду, можна вважати такими, що відповідають винятку щодо караності, передбаченому в ст. 3(5) Директиви. У порівняльній таблиці до литовського законопроєкту зазначено, що надання гуманітарної допомоги не криміналізовано Кримінальним кодексом і тому додаткові заходи щодо реалізації не потрібні.

Проте деякі країни здійснили транспозицію цих положень Директиви, попри наявні в їхніх правових системах гарантії для гуманітарної допомоги. Передовсім ідеться про країни, які практично дослівно імплементували більшість положень Директиви до спеціальних законів (Кіпр, Греція, Мальта, Румунія).

У ст. 604-7 запропонованих проєктом змін до КК Іспанії, спеціально присвяченій цьому питанню, зазначено, що діяння, визначені як порушення обмежувальних заходів, не підлягають переслідуванню, якщо їхньою метою є надання гуманітарної допомоги особам, які її потребують, або якщо це діяльність, спрямована на задоволення основних потреб людини, що здійснюється відповідно до принципів неупередженості, гуманності, нейтральності та незалежності і, у разі потреби, відповідно до міжнародного гуманітарного права. 

Німецький законопроєкт про внесення змін пропонує доповнити § 18 Закону про зовнішню торгівлю пунктом 11, згідно з яким діяння не карається, якщо воно здійснюється як: а) гуманітарна допомога особі, яка її потребує, або б) діяльність, спрямована на підтримку основних людських потреб відповідно до принципів неупередженості, гуманності, нейтралітету та незалежності, а також міжнародного гуманітарного права.

Директива ЄС 2024/1226 (витяг)

Стаття 4. 
Підбурювання, пособництво та замах

1. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення того, щоб підбурювання до вчинення правопорушення, зазначеного у статті 3, та сприяння йому каралися як кримінальне правопорушення.
2. Держави-члени забезпечують, щоб спроба вчинити правопорушення, зазначені у статті 3(1), пункті (a), пунктах (c) – (g), а також пунктах (h)(i) та (ii), каралася як кримінальне правопорушення.

Ці положення Директиви ЄС 2024/1226 спрямовані на забезпечення того, щоб кримінальна відповідальність наставала також і у випадках, коли:

• а) особа безпосередньо не виконувала об’єктивну сторону corpus delicti (actus reus), однак підбурювала до вчинення кримінального правопорушення або сприяла цьому (співучасть у злочині). Мова йде про вимогу забезпечення караності співучасті в будь-якій з форм порушення чи обходу обмежувального заходу ЄС;
• б) особа вчинила замах на порушення обмежувальних заходів. У цьому разі Директива дозволяє державам-членам ЄС не встановлювати кримінальну відповідальність за замах на окремі форми порушення та обходу: незаморожування коштів / економічних ресурсів, порушення умов дозволів та обхід у виді порушення обов’язків повідомлення чи звітування про активи. Щодо готування до кримінального правопорушення як окремої стадії, то Директива не містить спеціальних правил щодо його караності, віддаючи це на розсуд держав-членів (як і караність замаху у вказаних випадках). 

Транспозиція ст. 4 Директиви в частині караності співучасників (п. 1) та замаху (п. 2) у більшості держав-членів забезпечується автоматично: вона є закономірним наслідком визнання тих чи інших порушень обмежувальних заходів ЄС кримінальними правопорушеннями. Зазначене не залежить від того, передбачається криміналізація шляхом внесення змін до кримінальних кодексів, чи вона здійснюється в межах спеціальних законів, адже такі спеціальні закони, що містять кримінальні положення, не діють ізольовано, вони спираються на загальні положення відповідних кримінальних кодексів, діють узгоджено. 

Наприклад, відповідно до § 21 КК Данії, дії, спрямовані на сприяння або спричинення вчинення злочину, можуть каратися як замах, якщо ці дії не були доведені до кінця. Однак замах, якщо не зазначено інше, карається лише тоді, якщо за правопорушення може бути призначено покарання, яке перевищує 4 місяці ув’язнення. При цьому забезпечується караність замаху на вчинення всіх форм порушень обмежувальних заходів, а не лише тих, які обмежено вимагає ст. 4 Директиви (ширша криміналізація порівняно з Директивою). Крім того, згідно з § 23 (1) КК Данії, всі, хто заохочуванням, порадою або діями сприяв порушенню певної кримінально-правової норми, можуть бути покарані. Так само положення статей 10 та 14 КК Угорщини та статей 13 і 18 КК Польщі вже передбачали такий зміст, який свідчить про автоматичну відповідність ст. 4 Директиви. 

Відповідно до § 5 розділу 5 КК Фінляндії, будь-яка особа, яка навмисно підбурює іншу особу до вчинення умисного злочину або караної спроби його вчинення, карається за підбурювання до вчинення злочину так само, як і виконавець, тоді як пособництво карається відповідно до § 6 розділу 5. Оскільки підбурювання карається за всі умисні злочини, то для Фінляндії Директива не вимагає жодних законодавчих змін у цьому аспекті, окрім як забезпечити визначеність умисних правопорушень, передбачених ст. 3(1) Директиви. 

В окремих країнах караність замаху на вчинення кримінального правопорушення обумовлена обов’язковою спеціальною вказівкою про це у відповідних статтях, які описують злочинне діяння. Це викликає потребу у внесенні відповідних змін, хоча основні положення про замах містяться в загальних розділах кримінальних кодексів. Згідно з § 10 шведського Закону, за спробу вчинення кримінального правопорушення, у т. ч. й тяжкого кримінального правопорушення, накладається покарання відповідно до глави 23 Кримінального кодексу. 

У державах, які йдуть шляхом максимального буквального відтворення положень Директиви у своїх спеціальних законах, положення про караність підбурювання, пособництва та замаху відображено в окремих статтях, наприклад: ст. 6 кіпрського Закону, ст. 10 мальтійського законопроєкту. Проте ступінь караності відрізняється. Кіпрський Закон передбачає караність замаху на вчинення лише тих форм порушень обмежувальних заходів, яких вимагає Директива, тоді як у мальтійському законопроєкті йдеться про замах на будь-яке порушення обмежувального заходу, що визнається кримінальним. У Румунії запропонованою проєктом змін до Надзвичайної постанови статтею 27-1 (8) також забезпечується караність замаху на вчинення лише тих порушень і обходу, які рекомендовані ст. 4(2) Директиви ЄС (відповідність лише мінімальним вимогам).

Інший спосіб демонструє КК Фінляндії. Відповідно до § 1 розділу 5 КК, замах карається лише тоді, якщо замах карається згідно з положеннями, що визначають умисні злочини. Дія становить замах на вчинення злочину, коли винний почав вчиняти злочин і створив ризик його завершення (або якщо такий ризик не виникає, якщо ризик не виник виключно через випадкові причини). Однак фінський законодавець фактично прирівняв закінчене кримінальне правопорушення із замахом на його вчинення в диспозиції § 3а розділу 46 КК, яка визначає діяння шляхом використання такого формулювання: «Той, хто порушує або намагається порушити обмежувальний захід…». У цьому разі йдеться про виконання вимог Директиви шляхом конструювання «усіченого» corpus delicti, за якого замах прирівняно до завершеного діяння. У такий спосіб також забезпечується більш широка криміналізація, ніж вимагає ст. 4 Директиви.

У попередньому (скасованому) шведському Законі про міжнародні санкції було передбачено спеціальне правило про ненастання відповідальності за підбурювання до вчинення або пособництво у вчиненні порушення санкцій (§ 8). Новий Закон такого застереження не містить, що вказує на караність співучасті в злочині на підставі загальних положень кримінального права.

Директива ЄС 2024/1226 (витяг)

Стаття 5. 
Покарання для фізичних осіб

1. Держави-члени забезпечують, щоб кримінальні правопорушення, зазначені у статтях 3 та 4, каралися ефективними, пропорційними та стримуючими кримінальними покараннями.
2. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення того, щоб кримінальні правопорушення, зазначені у статті 3, каралися максимальним покаранням у вигляді позбавлення волі.
3. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення того, щоб:

• (а) кримінальні правопорушення, що охоплюються пунктами (h)(iii) та (iv) статті 3(1), каралися ув’язненням на максимальний строк не менше одного року, якщо ці кримінальні правопорушення стосуються коштів або економічних ресурсів на суму не менше ніж 100 000 євро на дату вчинення правопорушення;
• (b) кримінальні правопорушення, що охоплюються пунктами (a), (b) та пунктами (h)(i) та (ii), каралися ув’язненням на максимальний строк не менше ніж п’ять років, якщо ці кримінальні правопорушення стосуються коштів або економічних ресурсів на суму не менше ніж 100 000 євро на дату вчинення правопорушення;
• (с) кримінальне правопорушення, передбачене пунктом (c) статті 3(1), каралося ув’язненням на максимальний строк не менше ніж три роки;
• (d) кримінальні правопорушення, що охоплюються пунктами (d) – (g) статті 3(1) та пунктом (i), каралися ув’язненням на максимальний термін не менше ніж п’ять років, якщо ці кримінальні правопорушення стосуються товарів, послуг, операцій або діяльності на суму не менше ніж 100 000 євро на дату вчинення правопорушення;
• (е) Якщо кримінальне правопорушення, що охоплюється пунктом (e) статті 3(1), стосується предметів, включених до Єдиного військового списку Європейського Союзу, або предметів подвійного використання, перелічених у додатках I та IV до Регламенту (ЄС) 2021/821, таке кримінальне правопорушення карається ув’язненням на максимальний строк не менше ніж п’ять років незалежно від вартості цих предметів.

Пункт (1) ст. 5 Директиви ЄС 2024/1226 містить керівні принципи щодо караності порушень обмежувальних заходів Союзу. При цьому вимоги щодо мінімального виду та розміру покарання, передбачені в пунктах 2 та 3 цієї ж статті, вважаються такими, що вже апріорі відповідають цим принципам, тобто є ефективними, пропорційними та стримуючими. Це означає, що держави-члени не можуть відступити від цих вимог щодо караності «не менш суворо, ніж», однак коли вони визначатимуть більш суворі строки ув’язнення, ніж пропонуються мінімумом, закладеним у Директиві, або регулюватимуть мінімальні строки ув’язнення (не порушуючи правило про максимальні строки) або альтернативні ув’язненню покарання, то повинні керуватися вказаними принципами.

Пункти (2) та (3) ст. 5 встановлюють вимоги караності у спосіб, який потребує визначення лише максимального строку ув’язнення, при цьому цей строк повинен бути не меншим, ніж визначено положеннями Директиви. Це означає, що у разі встановлення строку ув’язнення за схемою «від [мінімальний строк] до [максимальний строк]»:

• максимальний строк ув’язнення може бути й вищим (на розсуд держав-членів);
• мінімальний строк ув’язнення віддано на розсуд держав-членів;
• не заперечується можливість держав-членів додатково до ув’язнення передбачити й менш суворі альтернативні покарання.

Пункти (2) та (3) взаємопов’язані. Пункт 2 встановлює загальне правило: найсуворіше покарання за порушення обмежувального заходу не може бути менш суворим, ніж ув’язнення, без встановлення вимог щодо його строків. Фактично це правило стосується випадків, які не підпадають під дію пункту 3, яким передбачено спеціальні правила щодо встановлення максимального строку ув’язнення не нижче від певної межі.

Таблиця 2. Узагальнені правила ст. 5 (2)(3) Директиви щодо караності порушень

Держави-члени ЄС, котрі прийняли спеціальні кримінальні положення, забезпечуючи транспозицію Директиви після набрання нею чинності, встановили покарання за нові (криміналізовані) діяння, посилили покарання за порушення обмежувальних заходів Союзу та здебільшого суттєво диференціювали караність завдяки передбаченню різних строків ув’язнення для різних форм (видів) порушення (або намагаються це зробити, якщо мова йде про держави, у яких лише розроблені відповідні проєкти). Якщо порівнювати караність порушень, які і до транспозиції були (є) криміналізованими, з їх караністю після транспозиції (запланованою транспозицією), то більшість держав-членів більшою чи меншою мірою посилили покарання, як з метою узгодження з Директивою, так і з урахуванням актуального порядку денного. Однак деякі держави-члени ще до транспозиції демонстрували часткову узгодженість із вимогами ст. 5(2)(3) Директиви.

• Згідно з § 110c КК Данії максимальний строк ув’язнення за основний (простий) вид порушення санкцій підвищено з 4 місяців до 4 років, а за особливо обтяжуючих обставин – з 4 років до 8 років. Караність необережних порушень посилена до 3 років ув’язнення (раніше було до 2 років).
• У Латвії стеля ув’язнення за основні порушення санкцій піднята з 4 до 5 років (ст. 84 КК Латвії).
• В Естонії максимальний строк ув’язнення за основний (простий) вид порушення санкцій після транспозиції залишився на тому самому рівні (до 5 років), однак відбулася диференціація відповідальності з підвищенням верхньої межі ув’язнення до 6 років (§ 93-1(2) КК Естонії).
• У проєкті нового Закону Мальти максимальні строки залишаються на тому самому рівні, який встановлений чинним Законом № ХХ від 1993 р. Це пов’язано з тим, що наразі мальтійське законодавство передбачає найсуворіші покарання з-поміж держав-членів ЄС за порушення обмежувальних заходів: той, хто порушує обмежувальний захід ЄС, підлягає ув’язненню на строк від 12 місяців до 12 років або штрафу в розмірі не менше ніж 25 000 євро та не більше ніж 5 000 000 євро, або навіть одночасному ув’язненню та штрафу. Проєктом нового Закону, навпаки, забезпечується дотримання принципу пропорційності шляхом виокремлення адміністративних правопорушень у разі, якщо вартісний поріг не досягає 10 000 євро. Однак караність кримінальних правопорушень пропонується лишити такою ж суворою. Те, що будь-яке порушення чи обхід обмежувального заходу може спричинити ув’язнення до 12 років, може свідчити про недостатню диференціацію відповідальності, яка, ймовірно, буде долатися шляхом урахування тяжкості конкретних порушень та індивідуалізації покарання.
• Скасований Закон Кіпру 2016 р. передбачав за порушення обмежувальних заходів ув’язнення на строк до 2 років. Новий Закон 2025 р. встановлює караність не менше ніж 3 роки або 5 років (у разі якщо вартість предмета сягає 100 000 євро). Виняток становить лише обхід обмежувального заходу у виді порушення обов’язку повідомлення/звітування, для якого забезпечено ув’язнення на строк не більше ніж 1 рік.

Узагальнено мапу відповідності мінімальним вимогам Директиви щодо караності порушень фізичних осіб демонструє таблиця 3.
Таблиця наочно показує, що стосовно караності порушень фізичних осіб держави-члени значно відходять від мінімальних вимог Директиви щодо строкової стелі ув’язнення в бік її посилення (підняття). Такі держави, як Латвія, Мальта і Румунія, передбачають більш суворі максимальні строки ув’язнення, ніж передбачено Директивою, за вчинення всіх видів порушень обмежувальних заходів, а Чехія, Швеція, Польща та Угорщина – щодо їх переважної більшості. Кіпр, Німеччина, Словаччина, Фінляндія, Литва, Данія та Естонія, навпаки, частіше, порівняно з названими вище державами, тяжіють до дотримання верхньої межі ув’язнення, визначеної Директивою. 

Сумніви щодо дотримання цієї стелі викликають окремі положення ст. 604-2(2) проєкту змін до КК Іспанії, згідно з якими, якщо вартість коштів, економічних ресурсів, товарів, послуг становить від 10 000 до 100 000 євро, то діяння карається менш суворо, однак у проєкті не передбачено положень, які б розкривали, якими саме можуть бути ці покарання. Сумніви породжує також § 3a розділу 46 КК Фінляндії, що передбачає караність у виді ув’язнення на строк до 2 років за порушення санкції шляхом надання дозволу на в’їзд чи транзит визначеній особі. Оскільки вартісний поріг не стосується цього виду порушення, то положення § 3a розділу 46, якими завдяки оцінним вартісним характеристикам строк ув’язнення збільшується до 5 років, не можуть бути застосовані. Як наслідок, указане навряд чи повною мірою відповідає вимозі Директиви карати такий вид порушення ув’язненням на строк не менше ніж 3 роки.

Закони (чи відповідно – законопроєкти) в Данії, Естонії, Литві та Німеччині передбачають п’ятирічний строк ув’язнення як універсальний: він визначений стосовно абсолютної більшості порушень обмежувальних заходів, лише за деякими винятками (як у бік посилення, так і в бік зменшення), котрі стосуються переважно криміналізації порушень, учинених з грубої недбалості (Данія, Естонія, Німеччина), надання дозволу на в’їзд чи транзит визначеній особі (Німеччина), обходу у формі порушення обов’язку повідомлення/звітування (Німеччина) або вчинення заборонених дій з «військовими товарами» (Естонія).

Правило про можливий мінімальний строк ув’язнення (нижня межа покарання) Директива не встановлює, віддаючи це на розсуд держав-членів. У зв’язку з цим «вилка» між мінімальною та максимальною межами ув’язнення часто є доволі широкою, наприклад: від 1 до 12 років (ст. 11(1) проєкту Закону на Мальті), від 6 місяців до 5 років (§ 417a(2) КК Словаччини), від 4 місяців до 5 років (§ 3b розділу 46 КК Фінляндії), від 1 до 5 років (ст. 27-1 проєкту Надзвичайної постанови Румунії), від 3 місяців до 5 років, від 6 місяців до 8 років або навіть від 1 до 10 років (статті 30–33 проєкту Закону про обмежувальні заходи в Польщі). Здебільшого мінімальний строк ув’язнення взагалі не встановлюється, а отже визначається на підставі загальних кримінальних положень (наприклад, Данія, Литва, Латвія, Естонія, Німеччина).

Максимальні строки ув’язнення нерідко значно перевищують мінімальні вимоги, встановлені Директивою. Найдемонстративнішим у цьому сенсі є приклад Мальти (пропонується ув’язнення на строк до 12 років за всі види порушень). Така ж 12-річна верхня межа встановлена також і за низку порушень обмежувальних заходів у Латвії, коли вартісна характеристика предмета порушення сягає 100 000 євро. Також за умисні порушення з «військовими товарами» до 12 років ув’язнення може загрожувати винному в Естонії та Польщі. Вартісне оцінювання предмета порушення (100 000 євро або еквівалент – значний/великий розмір) слугує підставою для встановлення 10-річної стелі ув’язнення в Греції та 8-річної стелі – в Угорщині та Чехії.

Щодо більшості видів порушень у ст. 5(3) Директиви визначено вартісний поріг у 100 000 євро, досягнення якого вимагає встановити максимальний строк ув’язнення на рівні не менше ніж 5 років. Частина держав-членів намагаються забезпечити дотримання цього правила шляхом прямої вказівки на вартісний поріг у сумі щонайменше 100 000 євро (наприклад, Словаччина, Кіпр, Греція, Мальта, Іспанія). Кіпр і Словаччина забезпечили легко простежувану та уніфіковану для більшості форм порушень градацію: відповідні порушення у разі недосягнення порогу в 100 000 євро караються ув’язненням на строк до 3 років, а  у разі його досягнення – на строк до 5 років.

В інших країнах використовуються оцінні поняття. Згідно з § 8 шведського Закону про міжнародні санкції, якщо порушення вчинено умисно і є тяжким, за тяжке правопорушення призначається покарання у виді ув’язнення на строк від двох до шести років. При оцінюванні тяжкості злочину має бути враховано, чи дія стосувалася майна дуже значної вартості, стосувалася обладнання, що є військовим майном, або продуктів, які можуть використовуватися як у цивільних, так і у військових цілях, або була іншим чином особливо небезпечною. Невстановлення тяжкості порушення спричиняє ув’язнення на строк до 3 років. Згідно з § 410 КК Чехії, караність не нижче ніж 5 років ув’язнення забезпечується вказівкою на вчинення порушення у значному (п. 3) або великому (п. 4) розмірах. У § 3b розділу 46 КК Фінляндії цей поріг відображено правилом про тяжке порушення санкцій, яким визнається, зокрема, порушення, якщо вартість активів була значною.

У Данії, Литві, Латвії, Польщі, Естонії та ФРН цей поріг не встановлено з огляду на те, що караність ув’язненням на строк не менше ніж 5 років забезпечена вже основним (простим) складом порушення обмежувального заходу (за вчинення будь-якого з порушень особі щонайменше загрожує таке покарання). У ст. 27-1 проєкту Надзвичайної постанови Румунії цей поріг слугує лише засобом посилення покарання (до 7 років), тоді як і недосягнення цього порогу карається так, як того вимагає Директива у разі його досягнення.

Якщо ж здійснити аналіз верхньої межі ув’язнення за типами (формами) порушень обмежувальних заходів, то найчастіше та більш відчутне відхилення від положень Директиви в бік посилення караності демонструють зі зрозумілих причин умисні порушення щодо «військових товарів», передбачені ст. 3(1)(е) Директиви: більшість країн значно вийшли за встановлену Директивою стелю. Навпаки, менш часті відхилення можна спостерігати стосовно караності обходу у формі порушення обов’язку повідомлення/звітування, передбаченого ст. 3(h)(iii)(iv), та порушення у виді надання дозволу на в’їзд чи транзит визначеній особі (ст. 3(1)(с)).

Стосовно умисних порушень з «військовими товарами», передбачених ст. 3(1)(e), ст. 5(3)(e) Директиви встановлює обов’язкову вимогу щодо незалежності караності за ці порушення від умови вартості товарів. У цьому зв’язку з огляду на особливості формулювання § 410(3)(а) КК Чехії не можна зробити однозначний висновок, чи забезпечується виконання вимог ст. 5(3)(е) Директиви ЄС, згідно з якими умисне вчинення порушення, яке стосується товарів військового призначення і подвійного використання, має бути суворо караним незалежно від вартості товарів. Це пов’язано з тим, що § 410(3)(а) передбачає караність умисних порушень з цими товарами в прямій залежності від змісту діяння, визначеного в § 410(1), де міститься вказівка на вагомий розмір (вагомий масштаб).

Пункти (2) і (3) ст. 5 Директиви формулюють правила стосовно забезпечення меж караності порушень обмежувальних заходів Союзу лише на основі такого основного покарання, як ув’язнення. Можливість встановлення альтернативних ув’язненню покарань (але не замість нього, а поряд з ним) Директивою не виключається. Навпаки, це відповідає п. 1 ст. 5 Директиви в частині забезпечення пропорційності та ефективності покарання. Тож частина держав-членів встановили поряд з ув’язненням покарання. 

• Найпоширенішим варіантом такого альтернативного покарання є штраф. Його встановлено (планується встановити) поряд з ув’язненням у таких країнах, як Данія, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія, Кіпр, Греція, Мальта, Іспанія, Німеччина, Румунія. У тяжких випадках (за наявності обтяжуючих чи особливо обтяжуючих обставин) альтернатива у виді штрафу нерідко виключається. Згідно з § 7 шведського Закону про міжнародні санкції штраф як альтернативне основне покарання з’являється лише у разі, коли з огляду на вартість майна або інші обставини злочину порушення вважається незначним.
• Згідно зі ст. 123-1 КК Литви, порушення обмежувального заходу може каратися не лише ув’язненням чи штрафом, але й обмеженням волі або арештом. У ст. 84 КК Латвії альтернативою ув’язненню є не лише штраф, але й такі альтернативні основні покарання, як тимчасове позбавлення волі, випробувальний (пробаційний) нагляд та громадські роботи.
• У Словаччині, Чехії, а також згідно із запропонованими проєктами в Польщі та Угорщині санкціями статей, якими безпосередньо визначено порушення обмежувального заходу, штраф не згадано, однак це не свідчить про неможливість його застосування в конкретному випадку з огляду на ступінь тяжкості вчиненого завдяки загальним положенням кримінального права про призначення покарання.

* Директива в цих випадках вимагає покарання у виді ув’язнення, однак без встановлення максимального строку, тому встановлення максимального строку ув’язнення до 1 року включно в цій таблиці вважається таким, що відповідає її положенням.
** Ця таблиця враховує максимальні строки лише на основі вартісного порогу. Інші кваліфікуючі ознаки (наприклад, повторне вчинення порушення чи вчинення його посадовою особою) до уваги не бралися.

Примітки: 
(1) – за змістом ст. 5(2) Проєкту грецького Закону, якщо вартість при вчиненні діянь, передбачених пунктами (a), (b) і (d) – (і) ст. 3(1) Директиви, становить від 10 000 до 100 000 євро, то строк ув’язнення становить не менше ніж один (1) рік. Тож у цьому випадку встановлено не максимальний, а мінімальний строк.
(2) – згідно зі ст. 604-2(2) Проєкту змін до КК Іспанії, якщо вартість становить від 10 000 до 100 000 євро, то діяння карається менш суворими покараннями, однак у проєкті не конкретизовано, яким саме.
(3) – щодо порушень, передбачених ст. 3(3) Директиви: залишається неясним, чи необережне порушення щодо заборонених дій з «військовими товарами» також охоплюється ст. 84(2) КК Латвії; щодо порушень, передбачених ст. 3(3) та 3(1)(e) & 5(3)(e) – за ст. 84(4) КК Латвії порушення, вчинене у великому розмірі, спричиняє ув’язнення на строк до 12 років.
(4) – щодо порушень, передбачених ст. 3(1)(а),(b) Директиви: згідно зі статтями 30(2), 31(2) польського Проєкту Закону про обмежувальні заходи, якщо діяння стосується майна значної вартості, максимальний строк ув’язнення збільшується до 10 років; щодо порушень, передбачених ст. 3(1)(e) Директиви – згідно зі статтями 34 польського Проєкту Закону про обмежувальні заходи, діяння карається максимальним строком ув’язнення в 10 років, але якщо воно стосується майна значної вартості, то максимальний строк ув’язнення збільшується до 12 років, а в разі меншої тяжкості – знижується до 5 років.
(5) – щодо порушень, передбачених ст. 3(1)(e) & 5(3)(e) Директиви, максимальний строк у 7 років встановлений у разі, якщо вартість «військових товарів» становить щонайменше 100 000 євро.
(6) – щодо порушень, передбачених ст. 3(3) Директиви: максимальний строк у 8 років встановлений у разі, якщо вартість «військових товарів» перевищує 100 000 євро.
(7) – щодо порушень, передбачених ст. 3(1)(а),(b),(d) – (g), (i) та (h)(i)(ii) Директиви: згідно з § 327 і § 327/A КК Угорщини, якщо вартість є значною, максимальний строк ув’язнення збільшується до 5 років, якщо особливо значною – до 8 років; щодо порушень, передбачених ст. 3(1)(e) і 5(3)(e) Директиви – згідно з § 327 КК Угорщини, якщо вартість «військових товарів» є значною, то максимальний строк ув’язнення збільшується до 8 років.
(8) – щодо порушень, передбачених ст. 3(3) Директиви: згідно з § 410а КК Чехії, якщо вартість у разі грубої недбалості є великою за розміром, то максимальний строк ув’язнення збільшується до 3 років; щодо порушень, передбачених ст. 3(1)(а),(b),(d) – (g), (i) та (h) Директиви: згідно з § 410 (4) КК Чехії, якщо порушення вчинено у великому розмірі, то максимальний строк ув’язнення збільшується до 8 років.
 

Директива ЄС 2024/1226 (витяг)

Стаття 3. 
Порушення обмежувальних заходів Союзу
<…> 2. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення того, щоб поріг у 10 000 євро або більше міг бути досягнутий шляхом низки пов’язаних та однакового характеру діянь, перелічених у пунктах (a), (b) та (d) – (i) пункту 1 цієї статті, якщо ці діяння вчиняються тим самим правопорушником. <…>

Стаття 5.
Покарання для фізичних осіб
<…> 4. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення того, щоб поріг у 100 000 євро або більше міг бути досягнутий шляхом скоєння серії правопорушень, що охоплюються пунктами (a), (b) та пунктами (d) – (i) статті 3(1), які є пов’язаними та однакового виду, якщо ці правопорушення скоєні тим самим правопорушником. <…>

Указані положення Директиви спрямовані на забезпечення того, щоб порушення одного виду, які неодноразово були вчинені тією самою особою, але кожне з них саме собою не досягає вартісних порогів, про які йдеться у ст. 3(2) та ст. 5(4) Директиви, могли оцінюватися як пов’язані епізоди одного й того самого кримінального правопорушення, що дозволило б забезпечити досягнення цього порогу та відповідно криміналізації такої поведінки і застосування правила про верхню межу строку ув’язнення за неї. Для застосування цього правила обов’язковим є встановлення сукупності умов:

• вчинено декілька (2 чи більше) порушень обмежувального заходу, за винятком передбачених п. (c) ст. 3(1) Директиви;
• вони є порушеннями одного й того самого виду (типу), тобто охоплюються одним і тим самим пунктом ст. 3(1) Директиви;
• їх учинила одна й та сама особа;
• вони є пов’язаними між собою, що вказує як на об’єктивний (незначні проміжки часу, подібність схем тощо), так і на суб’єктивний зв’язок (об’єднаність єдиним наміром особи).

Більшість із проаналізованих держав-членів ЄС під час перевірки свого законодавства на відповідність цим вимогам Директиви виходили з того, що ці вимоги не потребують внесення змін та доповнень до їхніх законів, оскільки вони передбачені доктриною національного кримінального права та реально втілені в широкій судовій практиці. Реалізація державами-членами положень ст. 3(2) та ст. 5(4) Директиви є яскравим прикладом того, що окремі вимоги директив не завжди потребують їх відтворення в той чи інший спосіб безпосередньо в тексті певного нормативного акта (кодексу, закону, постанови тощо). Їхня фактична транспозиція може бути забезпечена неписаними правилами та традиціями доктрини національного кримінального права, дійсність яких підтверджена усталеною судовою практикою. 

Наприклад, в анотації до литовського закону про зміни в КК зазначено, що аналізовані положення Директиви узгоджуються з характеристиками одиничного та безперервного кримінального правопорушення, встановленими в теорії кримінального права, яке складається з кількох взаємопов’язаних ідентичних кримінальних дій, спрямованих на досягнення спільної мети, якщо вони охоплені спільним наміром винної особи, і тому, розглядаючись як єдине ціле, вони становлять єдине кримінальне правопорушення (ст. 23(3) КК Латвії). Тому особа, яка вчиняє декілька злочинних діянь, сума яких не досягає порогу в 10 000 євро, але з обставин справи можна зробити висновок, що діяння є взаємопов’язаними, спрямовані на досягнення спільної мети та охоплені єдиним наміром винної особи, то відповідальність має наставати за кримінальне правопорушення, замість кількаразового притягнення до адміністративної відповідальності. Так само буде вирішуватися питання і у випадку, якщо кілька осіб (співучасників) вчиняють окремі злочинні діяння, сума яких не досягає порогу, але з фактичних та правових обставин можна зробити висновок, що діяння є не окремими правопорушеннями, а спільними діями співучасників.

У поясненнях до проєкту закону про внесення змін до КК Фінляндії зазначено, що Директива не визначає більш точно, що мається на увазі під серією пов’язаних між собою подібних злочинів, тому це питання можна вважати таким, що підлягає уточненню в національному законодавстві: у законодавстві Фінляндії це питання пов’язане із загальними принципами поєднання злочинів між собою. 

Проте окремі держави вирішили забезпечити точну відповідність свого національного закону положенням статей 3(2) та 5(4) Директиви на нормативному рівні:

• У ст. 7(2) кіпрського Закону йдеться про те, що поріг у 100 000 євро охоплює повторні кримінальні правопорушення, зазначені в пунктах (a), (b) та (d) – (i) пункту (1) ст. 5, які є пов’язаними та подібними, коли зазначені правопорушення вчинені тим самим правопорушником.
• Згідно зі ст. 5(4) грецького законопроєкту, мінімальний поріг у 10 000 євро і максимальний поріг у 100 000 євро, зазначений у пунктах 1 і 2 цієї статті, поширюються на повторні кримінальні правопорушення, передбачені пунктами a), b) і d) – i) абз. 1 ч. 1 ст. 4, які є пов’язаними та подібними, якщо вони вчинені тією самою особою.
• Відповідно до ст. 9(2) мальтійського законопроєкту, при визначенні того, чи досягнуто порогу в 10 000 євро, чи ні, стосовно дій, зазначених у пунктах (a), (b) та (d) – (i), враховується будь-яка серія дій, пов’язаних з особою, яка скоїла правопорушення, та які мають той самий характер. 
• Згідно з пунктами 2 і 3 ст. 604-2 запропонованих проєктом змін до КК Іспанії, для визначення порогових значень сум, встановлених на рівні 10 000 та 100 000 євро відповідно, враховується загальна сума дій, вчинених тим самим суб’єктом, за умови, що ці дії є пов’язаними та мають однаковий характер.

Директива ЄС 2024/1226 (витяг)

Стаття 5.
Покарання для фізичних осіб
<…> 5. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення того, щоб фізичні особи, які вчинили кримінальні правопорушення, зазначені у статтях 3 та 4, могли бути піддані додатковим кримінальним або некримінальним покаранням або заходам, які можуть включати таке:

• (а) штрафи, що є пропорційними тяжкості діяння та індивідуальним, фінансовим та іншим обставинам відповідної фізичної особи;
• (b) анулювання дозволів та уповноважень на здійснення діяльності, що призвела до відповідного кримінального правопорушення;
• (c) позбавлення права обіймати в юридичній особі керівну посаду того ж типу, що використовувалася для вчинення кримінального правопорушення;
• (d) тимчасова заборона балотуватися на державні посади;
• (e) за наявності суспільного інтересу, після оцінювання кожної окремої справи, публікація всього судового рішення або його частини, що стосується скоєного кримінального правопорушення, та призначених покарань чи заходів, які можуть містити персональні дані засуджених осіб лише у належним чином обґрунтованих виняткових випадках.

Сучасні системи покарань у національному кримінальному праві держав-членів Союзу передбачають палітру різноманітних заходів, що можуть застосовуватися до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. Тож п. 5 ст. 5 Директиви ЄС 2024/1226 зобов’язує держав-членів передбачати у своєму законодавстві також і можливість застосування у разі потреби додаткових покарань або заходів до осіб, винних у порушенні обмежувальних заходів. Тлумачення цього пункту дає змогу зробити такі висновки:

• у пункті безпосередньо наведено лише приблизний перелік прикладів таких заходів («можуть включати таке»), тобто для виконання зобов’язань, передбачених цим пунктом, додаткові покарання або заходи можуть бути й іншого характеру, ніж зазначено в ньому. Це положення залишає за державами-членами право визначати види додаткових покарань або заходів та умови їх застосування (необхідність у кожному конкретному випадку);
• у цьому пункті йдеться про кримінальні та некримінальні покарання і заходи, що обумовлено різними підходами серед держав-членів до визначення їхньої правової природи. В одних країнах ці заходи передбачені кримінальним законодавством і входять до переліку покарань або ж можуть належати до заходів іншого характеру, наприклад, до «заходів безпеки», «превентивних заходів» чи «додаткових наслідків злочину». В інших – вони взагалі встановлені спеціальними законами, що регулюють ту чи іншу сферу діяльності та належать до сфери цивільного, господарського, адміністративного чи конституційного права.

Цей пункт вимагає забезпечити можливість застосування додаткових заходів до порушника, однак форми і способи цього держави обирають на свій розсуд, головне, щоб така можливість була реальною. Стосовно цього в поясненнях до фінського законопроєкту про внесення змін до КК зазначено, що навіть у правових системах, де за злочин безпосередньо передбачено лише одну шкалу покарань, правові умови для визначення міри покарання встановлюються, наприклад, загальними положеннями кримінального кодексу, судовою практикою або правовими принципами. Тож з огляду на результат, якого має бути досягнуто Директивою, не має значення, чи умови для призначення покарання визначаються відповідно до ступеня тяжкості злочинів, судової практики, загальних положень кримінального кодексу чи інших правових умов.

З урахуванням цього більшість держав-членів ЄС при визначенні покарання за порушення обмежувальних заходів Союзу у відповідній статті кримінальних кодексів чи спеціальних законів безпосередньо не згадують додаткових до ув’язнення покарань. Вони спираються на загальні положення кримінального права (загальні частини кримінальних кодексів або спеціальні акти з урахуванням доктрини і судової практики), якими й так встановлюється можливість застосування широкого спектру заходів кримінального чи некримінального характеру за вчинення кримінальних правопорушень на додаток до тих покарань, які встановлені безпосередньо в статтях, які ці правопорушення визначають. Тож здебільшого сам факт визначення порушення кримінальним автоматично активує можливість застосування таких положень. 

Водночас частина держав-членів, зокрема ті, які обрали підхід близького до буквального відтворення положень Директиви, безпосередньо перенесли (чи планують перенести) положення ст. 5(5) Директиви під час ухвалення відповідних імплементаційних актів.

• Згідно зі ст. 7(3) кіпрського Закону, суд може додатково до будь-якого покарання, накладеного на фізичну особу (якими є ув’язнення або штраф), накласти одне або одразу декілька з чотирьох каральних заходів, які за змістом відтворюють підпункти (b) – (e) ст. 5(5) Директиви. Штрафу в переліку немає з огляду на те, що він є альтернативним до ув’язнення основним покаранням.
• Відповідно до ст. 5(6) грецького законопроєкту, суд може додатково до будь-якого покарання, призначеного фізичній особі, призначити додаткові покарання, передбачені статтями 60 «Позбавлення права обіймати посади», 65 «Заборона займатися певною діяльністю» і 67 «Публікація обвинувального вироку» Кримінального кодексу, незалежно від того, чи були дотримані умови тривалості та виду покарання, строку заборони займатися певною діяльністю або клопотання потерпілого про публікацію рішення. Штрафу в переліку немає з тих самих підстав (він є альтернативним основним покаранням разом з ув’язненням).
• Більш детальний перелік заходів міститься в п. 4 ст. 11 мальтійського законопроєкту, згідно з яким без шкоди для будь-якого іншого покарання, яке може бути передбачено цим Законом, суд може за клопотанням сторони обвинувачення постановити: (a) призупинення або анулювання будь-якої ліцензії, дозволу чи іншого повноваження на здійснення будь-якої торговельної, підприємницької чи іншої комерційної діяльності; (b) вилучення дозволів та уповноважень на здійснення діяльності, яка призвела до вчинення правопорушення; (c) тимчасове або постійне закриття будь-якого закладу, який міг бути використаний для вчинення правопорушення; (d) примусову ліквідацію юридичної особи; (e) позбавлення права на отримання державних виплат або допомоги; (f) позбавлення доступу до державного фінансування, включно з тендерними процедурами, грантами та концесіями; (g) позбавлення права займатися підприємницькою діяльністю; (h) встановлення судового нагляду за юридичною особою шляхом призначення тимчасового адміністратора.
• Згідно зі ст. 604-9 проєкту змін до КК Іспанії, у разі винесення обвинувального вироку за будь-який із злочинів, передбачених у запропонованому розділі, за наявності інтересу суд може ухвалити рішення про його опублікування за рахунок засудженого.
• Згідно зі ст. 27-1 румунського проєкту Надзвичайної постанови, злочинні порушення санкцій караються додатково до ув’язнення також забороною певних прав, що визначено в санкціях статті, яка передбачає визначення правопорушення.

Директива ЄС 2024/1226 (витяг)

Стаття 8.
Обтяжуючі обставини
Тією мірою, якою наступні обставини не є частиною складових частин кримінальних правопорушень, зазначених у статтях 3 та 4, держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення того, щоб одна або декілька з наступних обставин, відповідно до національного законодавства, могли розглядатися як обтяжуючі обставини:

• (а) правопорушення було скоєно в межах злочинної організації, як це визначено в Рамковому рішенні 2008/841/JHA;
• (b) правопорушення полягало у використанні правопорушником фальшивих або підроблених документів;
• (c) правопорушення було скоєно постачальником професійних послуг з порушенням професійних обов’язків такого постачальника професійних послуг;
• (d) правопорушення було скоєно державною службовою особою під час виконання своїх обов’язків або іншою особою, яка виконувала державну функцію;
• (e) правопорушення призвело або мало призвести до отримання суттєвих фінансових вигод або дозволило уникнути суттєвих витрат, прямо чи опосередковано, тією мірою, якою такі вигоди чи витрати можна визначити;
• (f) правопорушник знищив докази або залякав свідків чи заявників;
• (g) фізична або юридична особа раніше була засуджена остаточним вироком за злочини, що охоплюються статтями 3 та 4.

У п. 27 преамбули до Директиви ЄС 2024/1226 уточнено, що держави-члени повинні забезпечити, щоб принаймні одна з цих обтяжуючих обставин була передбачена як можлива обтяжуюча обставина відповідно до чинних правил їхньої правової системи щодо обтяжуючих обставин. У будь-якому разі, суддя або суд повинні мати право визначати, чи збільшувати покарання, враховуючи конкретні обставини в кожній окремій справі. Поняття «обтяжуючі обставини» слід розуміти або як факти, що дозволяють національному судді чи суду виносити суворіші покарання за те саме правопорушення, ніж покарання, яке зазвичай призначається без таких фактів, або як можливість розглядати кілька кримінальних правопорушень сукупно з метою збільшення рівня покарання. 

З огляду на зміст першого речення ст. 8 Директиви, держави-члени можуть передбачити всі чи окремі з вказаних обтяжуючих обставин як складові частини (ознаки) визначеного в законі (чи іншому акті) кримінального правопорушення. У такому разі обтяжуючі обставини перетворюються на кваліфікуючі ознаки, забезпечують диференціацію відповідальності на рівні законодавця, а не суду. Додатково забезпечувати можливість їх врахування судом при призначенні винному покарання не потрібно, ба більше, це створюватиме загрозу принципу non bis in idem (заборона двічі притягувати до відповідальності за одне й те саме). Частина держав, для кримінального закону яких законодавча диференціація відповідальності є частиною законодавчої традиції, передбачили окремі кваліфікуючі ознаки безпосередньо в статтях, присвячених визначенню порушень обмежувальних заходів.

• У п. 4 ст. 84 КК Латвії обтяжуючою ознакою визначено вчинення порушення організованою групою (карається ув’язненням до 12 років). Пункт 2 § 93-1 КК Естонії передбачає підвищення строку ув’язнення до 6 років у разі неодноразового вчинення порушення. Учинення порушення санкцій у межах діяльності організованого злочинного угруповання обтяжує відповідальність згідно з § 3b розділу 46 КК Фінляндії. Згідно з §§ 417(а) – 417(d) КК Словаччини, порушення санкцій суттєво обтяжується у разі його вчинення державним службовцем, а в разі вчинення у складі небезпечної групи карається ув’язненням до 8 років. Так само до 8 років ув’язнення посилюється караність пунктом 4 § 410 КК Чехії у разі вчинення порушення організованою групою, що діє в кількох державах.
• В окремих випадках передбачено навіть такі кваліфікуючі ознаки порушень, які не згадано у ст. 8 Директиви. Наприклад, у п. 3 ст. 84 КК Латвії такими, що суттєво обтяжують відповідальність, названо вчинення порушення групою осіб за попередньою змовою або державною службовою особою чи відповідальним працівником підприємства (компанії) чи організації (карається ув’язненням до 10 років). Пункт 2 § 93-1 КК Естонії передбачає підвищення строку ув’язнення до 6 років у разі вчинення порушення групою осіб. До визнання порушення тяжким згідно з § 3b розділу 46 КК Фінляндії призводить встановлення того, що винний має на меті отримання значної економічної вигоди або порушення вчинено з особливим умислом. Відповідно до §§ 417(а) – 417(d) КК Словаччини, караність посилює вчинення порушення з певної причини або в кризовій ситуації (в останньому випадку строк ув’язнення сягає 8 років). До 8 років ув’язнення стає можливим посилення покарання згідно з § 410 КК Чехії в разі, якщо порушення створює серйозну загрозу міжнародному становищу Чеської Республіки або якщо таке діяння суттєво сприяє порушенню міжнародного миру та безпеки, заходів, спрямованих на захист прав і свобод людини, боротьбу з тероризмом, дотримання міжнародного права або сприяння демократії та верховенству права.

Частина держав-членів, зокрема ті, які обрали підхід близького до буквального відтворення положень Директиви, безпосередньо перенесли (чи планують перенести) положення ст. 8 Директиви під час ухвалення законодавчих актів.

• Кіпр забезпечив перенесення усіх обтяжуючих обставин, перелічених у ст. 8 Директиви, до ст. 10(1) нового Закону, яка передбачає перелік обтяжуючих та пом’якшувальних обставин. Так само буквальне відтворення цих положень Директиви демонструє і ст. 5(3) грецького законопроєкту.
• Згідно зі ст. 11(7) мальтійського законопроєкту, покарання, встановлене за будь-яке з порушень обмежувальних заходів, підлягає збільшенню на один-два рівні, якщо виникає будь-яка з обтяжуючих обставин, перелік яких буквально відтворений зі ст. 8 Директиви.
• Відповідно до ст. 604-5 проєкту змін до КК Іспанії, порушення санкцій карається відповідно до покарання, передбаченого за їх учинення, однак у верхній межі, якщо наявна будь-яка з перерахованих обтяжуючих обставин, які хоча й не буквально, але за змістом повністю віддзеркалюють обставини, перераховані у ст. 8 Директиви.

Додаткові роз’яснення в преамбулі в сукупності з положеннями ст. 8 Директиви дають змогу державам-членам забезпечити відповідність свого національного законодавства ст. 8 Директиви шляхом, який зазвичай не передбачає внесення додаткових змін чи доповнень щодо цього. Аналіз прийнятих державами-членами нормативних актів та розроблених законопроєктів у зв’язку з транспозицією Директиви показує, що здебільшого спеціальні норми для забезпечення відповідності не були впроваджені або не планується впроваджувати. Це зумовлено двома основними причинами:

1. загальні положення кримінального права, присвячені правилам призначення покарання, які містяться в кримінальних кодексах чи інших актах законодавства держав-членів ЄС (з урахуванням доктрини та судової практики), вже передбачають можливість чи навіть обов’язок суду щодо врахування таких обставин при призначенні покарання в кожному конкретному кейсі. Тому того факту, що порушення обмежувальних заходів визнається кримінальним правопорушенням, зазвичай вже достатньо для автоматичного поширення загальних положень кримінального права і на випадки вчинення цих порушень. Наприклад, ст. 60 КК Литви та ст. 48 КК Латвії передбачають такі обтяжуючі обставини, як скоєння діяння певним угрупованням (групою осіб чи організованою групою) або шляхом зловживання службовим становищем, рецидив правопорушень чи тяжкі наслідки правопорушення.
2. положення Директиви вважаються дотриманими навіть у випадку, коли одна чи кілька обставин із перелічених у її ст. 8 самі собою можуть утворювати ознаки іншого кримінального правопорушення і, таким чином, призводити до призначення покарання за правилом про сукупність кримінальних правопорушень, яке дозволяє визначити суворіше остаточне покарання, ніж передбачене за окремі правопорушення, що входять до сукупності. Зокрема, участь у злочинній організації (п. (а) ст. 8) сама собою може утворювати ознаки злочину проти громадської безпеки (створення та участь у злочинних об’єднаннях). Використання правопорушником фальшивих або підроблених документів (п. (b) ст. 8) може кваліфікуватися як злочин проти суспільної довіри (підробка документів та інші злочинні дії з ними). Учинення правопорушення постачальником професійних послуг із порушенням професійних обов’язків або державною службовою особою під час виконання своїх обов’язків або іншою особою, яка виконувала державну функцію (пункти (c) та (d) ст. 8), можуть охоплюватися посадовими (службовими) злочинами (наприклад, зловживання владою чи торгівля впливом). А знищення доказів або залякування свідків чи заявників (п. (f) ст. 8) саме собою може вважатися злочином проти правосуддя чи судової влади, або ж навіть проти особи (в частині погроз або примусу).

Директива ЄС 2024/1226 (витяг)

Стаття 9.
Пом’якшувальні обставини
Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення того, щоб стосовно відповідних кримінальних правопорушень, зазначених у статтях 3 та 4, одна або декілька з наступних обставин, відповідно до національного законодавства, могли розглядатися як пом’якшувальні обставини:

• (а) правопорушник надає компетентним органам інформацію, яку вони інакше не змогли б отримати, допомагаючи їм ідентифікувати або притягнути до відповідальності інших правопорушників;
• (b) правопорушник надає компетентним органам інформацію, яку вони інакше не змогли б отримати, допомагаючи їм знаходити докази.

У п. 28 преамбули до Директиви ЄС 2024/1226 зазначено, що під час оцінювання пом’якшувальних обставин суддя або суд повинні мати право визначати, чи пом’якшувати покарання, враховуючи конкретні обставини кожної окремої справи. Ці обставини можуть охоплювати характер, час та обсяг наданої інформації, а також рівень співпраці правопорушника. Положення Директиви вимагають обов’язкового перенесення до національного законодавства лише однієї з пом’якшувальних обставин, перелічених у ст. 9.

Так само, як і з обтяжуючими обставинами, загальні положення кримінального права, присвячені правилам призначення покарання, які містяться в кримінальних кодексах чи інших актах законодавства держав-членів ЄС, здебільшого вже передбачають можливість чи обов’язок суду врахувати пом’якшувальні обставини при призначенні покарання, а тому сам факт криміналізації порушення обмежувальних заходів є достатнім для автоматичної активації цих правил щодо караних санкційних порушень. Зокрема, ст. 47 КК Латвії передбачає серед обставин, які суд ураховує як пом’якшувальні, активне сприяння розкриттю та розслідуванню свого або вчиненого іншою особою кримінального правопорушення. Своєю чергою ст. 59 КК Литви визнає пом’якшувальними обставинами те, що винний визнав вчинення діяння, передбаченого кримінальним законом, і щиро розкаюється у скоєному або допоміг встановити це діяння чи осіб, які брали участь у ньому; до того ж суд може також визнати пом’якшувальними інші обставини, не перелічені в цій статті.

У поясненнях до законопроєкту про внесення змін до КК Фінляндії уряд зазначає про вже наявну відповідність положенням ст. 9 Директиви, обґрунтовуючи це тим, що хоча судова система Фінляндії не має власне системи т. зв. «королівських свідків» (тобто покарання не може бути пом’якшене лише за те, що особа допомогла притягнути інших осіб до кримінальної відповідальності), однак, відповідно до п. 3 ст. 6 глави 6 Кримінального кодексу та аналогічних положень Закону про судочинство в кримінальних справах і Закону про досудове розслідування, пом’якшувальною обставиною є намагання винного сприяти розкриттю кримінального правопорушення.

Водночас низка держав-членів ЄС обрала підхід, який забезпечує віддзеркалення положень ст. 9 Директиви, попри наявні загальні кримінальні положення. 

• У ст. 11(8) мальтійського законопроєкту йдеться про те, що покарання, призначуване за порушення обмежувального заходу, може бути зменшене максимум на два ступені, якщо правопорушник надає поліції Мальти інформацію, яку поліція інакше не могла б отримати, щоб допомогти ідентифікувати або притягнути до відповідальності інших осіб, які скоїли порушення, або допомогти знайти докази.
• Відповідно до ст. 604-6 проєкту змін до КК Іспанії, суд за вчинення порушення санкцій може призначити покарання, яке на один або два ступені нижче від передбаченого за відповідне порушення, якщо особа добровільно припинила свою злочинну діяльність, звернулася до органів влади, зізнавшись у скоєних діях, та активно співпрацює з ними з метою запобігання вчиненню злочину, або ефективно сприяє отриманню вирішальних доказів для ідентифікації або затримання інших відповідальних осіб або для запобігання діяльності чи розвитку організацій чи об’єднань, до яких вона належала або з якими співпрацювала.
• Згідно зі ст. 5(5) грецького законопроєкту, якщо буде доведено, що правопорушник надав компетентним органам інформацію, яку вони не могли отримати в інший спосіб, допомагаючи їм у виявленні та притягненні до відповідальності інших правопорушників або в отриманні доказів, йому призначається більш м’яке покарання відповідно до ст. 83 Кримінального кодексу про більш м’яке покарання.
• У ст. 10(2) нового кіпрського Закону та ст. 27-2 румунського проєкту Надзвичайної постанови буквально відтворено положення ст. 9 Директиви.

23 червня 2022 р. Україна отримала статус кандидата на вступ до Європейського Союзу. Відповідно до ст. 288 Договору про функціонування ЄС, Директива є обов’язковою для кожної держави-члена. З огляду на те, що формальний рівень наближення країни-кандидата до членства в ЄС значною мірою визначається ступенем адаптації її законодавства до acquis ЄС, національне законодавство України фактично підлягає гармонізації з Директивою, що є однією з головних умов вступу.
Попри те що офіційні партнери України прямо не вимагають криміналізації обходу санкцій, виникає очевидна колізія: з одного боку, Україна активно виступає за посилення санкційного режиму, запобігання його обходу та використання конфіскованих активів на власну користь; а з іншого – у вітчизняному правопорядку досі немає положень, що встановлюють юридичну відповідальність за такі порушення. Це створює враження, ніби дотримання санкційного законодавства має факультативний характер і розраховане лише на добросовісність підсанкційних суб’єктів та інших осіб, хоча питання санкцій безпосередньо стосуються фундаментальних національних інтересів.

Питання нормативного закріплення відповідальності за порушення санкційного законодавства виникло ще у 2014 р. з ухваленням Закону України «Про санкції». Останній встановлює обов’язковість виконання рішень про застосування санкцій після набрання ними чинності, але не передбачає жодної відповідальності за їх порушення. Акти, що кодифікують норми кримінального та адміністративного права – Кримінальний кодекс України та Кодекс України про адміністративні правопорушення, – також не містять положень щодо обходу санкцій. 

Перший серйозний законодавчий крок був зроблений лише 14 січня 2025 р., коли глава держави вніс до парламенту Проєкт Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України і Кримінального процесуального кодексу України та Закону України «Про санкції» щодо встановлення відповідальності за порушення спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) (законопроєкт 12406). Законопроєкт пройшов перше читання (прийнято за основу) 3 червня 2025 р. 
Законопроєкт 12406 є тимчасовим кроком, спрямованим на подолання кричущої прогалини, яка уможливлює безкарність за посягання на основоположні національні інтереси України в умовах триваючої масштабної Війни за Незалежність України. Його прийняття з урахуванням поправок можна розглядати як своєрідний тест, який дасть змогу випробувати нові кримінально-правові норми, виявити недоліки та розробити шляхи їх виправлення. 

Однак прийняття цього законопроєкту та набрання ним чинності, навіть з урахуванням окремих поправок, на яких наполягають експерти, не буде вважатися виконанням Україною зобов’язання з транспозиції всіх директив ЄС, включно з Директивою 2024/1226, оскільки його положення не враховують усіх вимог, встановлених цією Директивою. Це зумовлено насамперед двома чинниками.

По-перше, законопроєкт 12406 спирається на чинне кримінальне та санкційне законодавство, яке зі зрозумілих причин є його основою, однак це законодавство потребує системних змін, без яких імплементувати повною мірою вимоги Директиви не видається можливим.

По-друге, як кандидату в члени ЄС Україні потрібно буде забезпечити повну транспозицію директив ЄС, включно з аналізованою, ще до набуття офіційного статусу члена ЄС. Оскільки в Директиві ЄС 2024/1226 йдеться про криміналізацію порушень обмежувальних заходів ЄС, виконання яких стане зобов’язанням України лише після набуття членства, то такий закон (такі закони) має (мають) набрати чинності лише з цього моменту. Проте самі ці акти мають бути ухвалені ще до цього (з відкладальною умовою щодо набрання чинності), а розробляти їх потрібно вже зараз. Законопроєкт 12406 стосується виключно криміналізації порушень національних санкцій України, оскільки допоки Україна не стала членом ЄС, то й криміналізація порушень санкцій Союзу наразі де-юре неможлива. Цей аргумент також підкреслює необхідність якнайскорішої криміналізації порушення саме національних санкцій.

У зв’язку з цим невипадково ця аналітика зосереджує увагу саме на дослідженні відповідних законодавчих актів чи законопроєктів тих держав-членів ЄС, котрі після набрання чинності Директивою ухвалили зміни або розробили проєкти змін з метою транспозиції, оскільки такий самий шлях доведеться пройти й Україні. Це дослідження прагне продемонструвати різні варіації набору інструментів для здійснення транспозиції, якими скористалися держави-члени ЄС задля виконання своїх зобов’язань та які будуть корисними Україні. 
У процесі розроблення законодавчих змін з метою забезпечення транспозиції Директиви ЄС 2024/1226 варто врахувати досвід цих країн. В основу криміналізації та пеналізації порушення обмежувальних заходів потрібно покласти такі основні положення:

• для України строк транспозиції Директиви – день набуття юридичного статусу держави-члена ЄС;
• форми і засоби транспозиції Україна може обирати на власний розсуд, однак вони мають забезпечити реальну (неудавану) та ефективну дію того мінімального набору правил, який сформульований у Директиві;
• з огляду на принцип монізму джерел вітчизняного кримінального права відповідні кримінальні положення варто розмістити в Кримінальному кодексі України (в ідеалі – суттєво та системно оновленому) або ж у новоприйнятому кодексі. Водночас слід узяти до уваги, що більшість держав-членів ЄС мають кілька законодавчих актів, які містять кримінально-правові положення (багатоджерельність), і врегулювання питань кримінальної відповідальності в спеціальних законах, які діють узгоджено з положеннями кримінальних кодексів, демонструє свою ефективність;
• більшість країн ЄС, котрі передбачають відповідальність за порушення обмежувальних заходів у кримінальних кодексах, визначають це кримінальне правопорушення або як правопорушення проти миру, або як правопорушення проти держави;
• криміналізація та пеналізація порушень обмежувальних заходів безпосередньо пов’язана з низкою інших кримінальних та процесуальних положень (зокрема про розширену конфіскацію майна, про відповідальність юридичних осіб, про систему додаткових покарань, про захист викривачів тощо), які також потребують узгоджених паралельних або об’єднаних єдиним пакетом змін;
• системного оновлення потребує санкційне законодавство України з метою забезпечення його повної відповідності. Ідеться як про Закон «Про санкції», так і про інші закони, які визначають права, обов’язки та повноваження різних суб’єктів у сфері запровадження та фактичного застосування санкцій, а також про низку підзаконних нормативно-правових актів, що забезпечують деталізацію загальних положень законів. Серед основних пріоритетів: перегляд видів санкцій, їх формулювання у зрозумілий для правозастосувача та інших зацікавлених сторін спосіб; зокрема в частині того, кому вони адресовані і хто має забезпечити їх виконання, формулювання заборони порушення санкцій; встановлення доступних процедур оскарження санкцій; запровадження та врегулювання інституту дозволів (ліцензій) та розширення винятків щодо санкційних обмежень; запровадження та врегулювання інституту повідомлення / звітування про активи як підсанкційними особами, так і професійними суб’єктами у фінансовій, реєстраційній та інших сферах, без чого неможлива імплементація положень Директиви щодо криміналізації обходу санкцій; визначення координуючого органу у сфері санкційної політики (наприклад, таким може бути новий орган виконавчої влади – Бюро санкційної політики, певна Міжвідомча група чи РНБО) та налагодження ефективної співпраці між усіма органами влади, залученими до реалізації санкційної політики;
• обираючи спосіб формулювання діяння в диспозиції статті, Україна може спиратися на підходи, вже вироблені практикою держав-членів ЄС: 

а) це може бути більш загальне формулювання «порушення / невиконання обмежувального заходу», яке потребуватиме окремого визначення в диспозиції також і обходу, оскільки окремі види останнього безпосередньо не є порушенням обмежувального заходу; законопроєкт 12406 більшою мірою відповідає саме цьому підходу, щоправда, пропоноване альтернативне діяння у формі «перешкоджання виконанню санкції» навряд чи узгоджується зі ст. 3 Директиви ЄС;

б) інший варіант – перенесення типізованих діянь, передбачених у ст. 3(1) Директиви, як у спосіб максимального наближення до формулювань Директиви, так і проєктування їх на вітчизняну термінологію. 

Буквальне чи близьке до буквального відтворення положень Директиви в цьому сенсі має свої переваги і недоліки.

Переваги: 1) юридична визначеність – чітке відтворення гарантує максимальну відповідність вимогам ЄС, зменшує ризик відхилення від змісту положень Директиви та сприяє доступності тексту закону; 2) швидкість транспозиції – мінімальні витрати на адаптацію, оскільки текст перекладається і переноситься до національного законодавства; 3) уніфікація практик: однакові формулювання в різних країнах полегшують співпрацю правоохоронних органів і судів.

Недоліки: 1) нижчий рівень національної адаптації – ризик того, що закон може не враховувати особливостей вітчизняної правової системи; 2) проблеми в правозастосуванні: запозичені конструкції можуть бути складними для тлумачення національними судами; 3) низька гнучкість або потенційна прогальність: у разі потреби врахування нових проявів порушень та обходу вичерпне перерахування діянь, характерне для ст. 3(1) Директиви, не дає достатнього простору для модифікації і створює потенційні прогалини та потребу в перманентних змінах закону. 

Оптимальним видається збалансований підхід, який продемонструвала Фінляндія: перенесення видів порушень з одночасною частковою їх адаптацією та формулюванням відкритого переліку порушень.

• криміналізація потребує одночасного вирішення проблем колізійності приписів у самому КК (наприклад, щодо перетину державного кордону чи операцій з товарами військового призначення або подвійного використання) та з приписами інших законів, наприклад, тих, що передбачають безперешкодну гуманітарну допомогу чи захист адвокатської таємниці;
• склад кримінального правопорушення має бути визначений як формальний (настання майнової чи іншої шкоди не є обов’язковим). Водночас тяжка шкода може бути кваліфікуючою ознакою порушення;
• майбутній законопроєкт має враховувати наявність різних режимів санкцій – національний, європейський та міжнародний (на рівні резолюцій Радбезу ООН). Більш адекватним видається уніфікований підхід, коли порушення санкцій у межах різних санкційних режимів будуть передбачені одними й тими самими нормами з однаковою караністю;
• варто встановити вартісний поріг для криміналізації, близький до рекомендованого Директивою ЄС (10 000 євро в еквіваленті національної валюти). Водночас щодо порушень, які не досягають цього порогу, потрібно запровадити адміністративну відповідальність, як це зробила значна частина держав-членів ЄС (наприклад, Мальта). Однак цей поріг не повинен стосуватися товарів військового призначення та подвійного використання;
• обов’язковою є криміналізація необережного порушення санкції, щонайменше тієї, яка пов’язана з операціями з товарами військового призначення та подвійного використання;
• потрібно забезпечити повну відповідність Директиві в частині максимальних строків ув’язнення не нижче від меж, встановлених Директивою (законопроєкт 12406 у цьому аспекті відповідає ст. 5 Директиви);
• диференціація відповідальності залежно від вартісного порогу (вартість предмета порушення) та за іншими ознаками (форма співучасті, повторність, спеціальний суб’єкт) слугуватиме дотриманню принципів пеналізації, закріплених у п. 1 ст. 5 Директиви.