Висновок за результатами проведення експертизи  Постанови КМУ №1567 “Про затвердження Порядку проведення рейдових перевірок"

Постанова є головним нормативно-правовим актом який регулює порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт. У ній визначені правила проведення посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) самої перевірки, оформлення її результатів, застосування адміністративно-господарських штрафів до перевізників та їх оскарження.

Вказані повноваження щодо проведення такого виду державного контролю автомобільних перевізників на території України передбачені статтею 6 Закону України “Про автомобільний транспорт” (далі - Закон).

1. Відповідно до пункту 15 Порядку “Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно …”. Нижче наведений перелік обставин, які посадова особа може перевіряти під час проведення рейдової перевірки. Однак останнім абзацом встановлена можливість перевіряти “виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів”.

Таким чином, незважаючи на вказівку “виключно”, що свідчить про вичерпність переліку вимог та обставин, які перевіряються, насправді такий перелік не є вичерпним, оскільки перевірятись можуть й “інші вимоги нормативно-правових актів”. Водночас жодним чином не конкретизується про які вимоги та яких саме актів йдеться. Відсутність належної правової визначеності такого положення наділяє посадових осіб повноваженням на власний розсуд визначати предмет рейдової перевірки. Натомість для перевізників це створює стан юридичної невизначеності, коли неможливо однозначно передбачити, що саме буде перевірятись.

З метою усунення можливих зловживань та дотримання необхідного балансу інтересів держави та суб'єктів господарювання на автомобільному транспорті необхідно визначити вичерпний перелік обставин та вимог, які можуть перевірятись під час рейдової перевірки.

2. В пункті 20 Порядку визначено, що “виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму”.

Водночас, відповідно до пункту 21 “у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3”.

Таким чином, передбачається можливість складання посадовою особою двох різних актів. Це підтверджується пунктом 24 Порядку, в якому вказано, що “акти, зазначені у пунктах 20, 21 цього Порядку, реєструються в журналі обліку”.

Однак, як в Законі, так і в самому Порядку рейдова перевірка визначається як “перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників … щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт”.

Таким чином, предметом рейдової перевірки є виключно додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт і ніщо інше. Тому, якщо вимоги законодавства про автомобільний транспорт не охоплюють норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом, то й перевіряти їх дотримання посадова особа не може. Виходячи з цього, пункт 20 Порядку необхідно виключити та внести кореспондуючі зміни до пункту 24.

3. Згідно з абзацом 1 пункту 25 Порядку “справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення”. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що усі справи про порушення підлягають розгляду.

Натомість в абзаці 2 цього ж пункту визначено, що “у разі виявлення вчиненого іноземним перевізником порушення посадова особа складає відповідний акт та приймає постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, а інформацію про виявлені порушення та адміністративно-господарський штраф надсилає центральному органові виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи.

Таким чином, абзац 2, який вказує про прийняття постанови одночасно зі складанням акта щодо іноземного перевізника, суперечить за змістом абзацу 1, відповідно до якого усі справи про порушення підлягають розгляду в територіальному органі Укртрансбезпеки.

Така колізія встановлює дискримінаційний підхід щодо притягнення до відповідальності іноземних перевізників, які фактично позбавляються права на розгляд їх справи з поданням відповідних доказів, пояснень тощо. Це, в свою чергу, не узгоджується з загальними принципами господарювання в Україні, зокрема щодо рівного захисту державою усіх суб'єктів господарювання (стаття 6 Господарського кодексу України), а також функціям державного контролю діяльності автомобільного транспорту, зокрема щодо створення рівних умов для роботи всіх суб'єктів господарювання (стаття 5 Закону).

Необхідно внести зміни до порядку та усунути дискримінаційну практику притягнення до відповідальності іноземних перевізників без розгляду справи.

4. Відповідно до пункту 26 Порядку “справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

По-перше, час розгляду справи визначається посадовими особами територіальних відділень Укртрансбезпеки на власний розсуд. Це може призвести до випадків, коли повідомлення буде надіслано не заздалегідь, а безпосередньо перед датою розгляду справи, що може порушити права перевізника.

По-друге, повідомлення про час і місце розгляду справи шляхом надсилання на офіційну електронну адресу, на наш погляд, може бути лише альтернативним способом повідомлення, адже, електронна адреса може бути взломана, доступ до неї втрачений, або вона взагалі може не використовуватись перевізником.

По-третє, слід законодавчо закріпити можливість розгляду справи в дистанційному (онлайн) режимі. Це дозволить забезпечити участь перевізника у розгляді справи за існування об'єктивних підстав, які не дають можливості фізичної присутності, особливо зважаючи на ризики, викликані правовим режимом воєнного стану.

Окрім того, в Порядку жодним чином не унормовано саму процедуру розгляду, а саме періодичність проведення таких розглядів, яким чином це проходить, які обставини встановлюються та яким чином має відбуватись оцінка фактів, викладених у Акті, складеному за наслідком рейдової перевірки. Також не регламентована процесуальна участь перевізника у такому розгляді, а саме чи може він подавати докази та пояснення, як вони оцінюються посадовими особами Укртрансбезпеки та які докази можуть стати підставою для непритягнення перевізника до відповідальності. Усі ці прогалини наділяють уповноважених осіб надмірними дискреційними повноваженнями визначати порядок розгляду справи на власний розсуд, що сприяє можливим корупційним ризикам та зловживанням.

Отже, необхідно належним чином унормувати порядок розгляду справ про порушення, а також удосконалити порядок повідомлення про розгляд справи аби повною мірою забезпечити право перевізників на участь у такому розгляді.

5. Пунктом 29 Порядку передбачено можливість призупинення виконання постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів у випадку її оскарження:

“У разі оскарження постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів стягнення сплачується не пізніше ніж протягом п'ятнадцяти днів після отримання повідомлення про залишення скарги без задоволення”.

Натомість не вказано про яке саме оскарження йдеться, адже відповідно до Порядку, постанова може бути оскаржена до Укртрансбезпеки. Однак це не позбавляє права перевізника оскаржити постанову до суду.

Таким чином, можливе різночитання цього положення та застосування його лише до випадків оскарження постанови до Укртрансбезпеки.

Слід доповнити вказану норму та прямо зазначити, що у випадку оскарження постанови до суду, стягнення сплачується не пізніше ніж протягом п'ятнадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням, у якому у задоволенні позовним вимог відмовлено.

6. Порядком передбачена можливість оскарження постанов про застосування адміністративно-господарських штрафів до Укртрансбезпеки.

Водночас, жодним чином не регламентовано порядок розгляду таких скарг, чи беруть участь у розгляді скаржники, яким чином та ким перевіряється законність і обґрунтованість винесення постанови тощо. Зазначені прогалини наділяють посадових осіб Укртрансбезпеки надмірними дискреційними повноваженнями на власний розсуд здійснювати розгляд таких скарг. Це створює корупційні ризики та може зробити процес такого оскарження формальним і абсолютно не дієвим на практиці.

Окрім того, відповідно до пункту 34 Порядку, за наслідком розгляду скарги може бути змінено розмір стягнення в межах, передбачених Законом, проте не в бік збільшення. Водночас, усі санкції, які передбачають відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт (ст. 60 Закону) є абсолютно визначеними, тобто не дають суб'єкта правозастосування вибрати розмір штрафу. Відповідно, застосувати вказане повноваження не видається можливим.

Отже, необхідно належним чином врегулювати порядок розгляду скарг на постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів, які подаються до Укртрансбезпеки.