Керівник проєктів ІЗІ Андрій Климосюк на прикладі бізнесмена Костянтина Григоришина розповів про недоліки санкційної політики України 

Кейс із підозрою бенефіціарному власнику АТ «Сумиобленерго» Костянтин Григоришину продемонстрував системні проблеми українського санкційного законодавства. Одна з головних проблем – санкції проти фізичної особи не поширюються автоматично на компанії, які вона контролює. Про це йдеться в матеріалі керівника проєктів Інституту законодавчих ідей Андрія Климосюка на Бізнес Цензорі.

«Судова практика, зокрема позиція Верховного Суду, виходить із принципу, що юридична особа є самостійним суб’єктом і не відповідає за зобов’язання свого власника. У результаті компанії, фактично контрольовані підсанкційними особами, можуть і надалі вільно розпоряджатися активами, а економічна вигода зрештою може надходити саме тим, проти кого й були запроваджені санкції», – розповів експерт.

Натомість він зазначив, що у Європейському Союзі застосовується інший підхід. Відповідно до роз’яснень щодо застосування Регламенту (ЄС) №269/2014, якщо підсанкційна особа контролює компанію, презюмується, що обмеження фактично поширюються і на її активи. За такої умови компанія може спростувати таку презумпцію, довівши відсутність реального контролю або вигоди для підсанкційної особи.

Ще одна прогалина, на яку вказує Андрій Климосюк, пов’язана із самим визначенням санкції «блокування активів» у законі «Про санкції». Воно означає заборону користуватися або розпоряджатися наявним майном, але прямо не забороняє отримувати нові активи.

«Це створює можливості для обходу санкцій, коли підсанкційні особи продовжують отримувати доходи – наприклад, зарплати чи винагороди. Формально кошти можуть бути заблоковані після зарахування, однак економічний потік фактично не зупиняється. Водночас у санкційній системі ЄС діє жорсткіший принцип: забороняється надання будь-яких коштів чи економічних ресурсів підсанкційним особам – прямо або опосередковано», – зазначив експерт ІЗІ.

Крім того, він нагадав про відсутність в Україні системи спеціальних дозволів. У країнах ЄС санкції поєднуються з механізмом спеціальних дозволів. Компетентні органи можуть дозволяти використання заблокованих коштів для базових потреб – лікування, харчування, комунальних платежів або оплати юридичної допомоги.

«В Україні подібного механізму немає. Через це система не розрізняє оплату необхідних витрат і багатомільйонні виплати, що створює простір для зловживань і водночас може породжувати ризики порушення прав людини», – зауважив Андрій Климосюк.

На думку експерта ІЗІ, відсутність адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення санкцій є ще однією прогалиною. У ЄС відповідні норми вже закріплені: держави-члени повинні криміналізувати приховування активів підсанкційних осіб, використання посередників або інші схеми обходу санкцій. В Україні відповідний законопроєкт №12406, поданий президентом як невідкладний, досі не ухвалений парламентом.

«Історія з мільйонною зарплатою підсанкційного бізнесмена демонструє, що головна проблема української санкційної політики полягає не у відсутності політичної волі, а у недосконалості правових механізмів. Для підвищення ефективності санкцій Україні необхідно гармонізувати законодавство з європейськими стандартами – поширити санкції на контрольовані активи, заборонити надання економічних ресурсів підсанкційним особам, запровадити систему дозволів для базових потреб і встановити відповідальність за обхід санкцій», – йдеться в публікації.

Андрій Климосюк наголосив: без таких змін навіть формально заблоковані активи можуть і надалі залишати економіку через схеми, подібні до тієї, що стала предметом розслідування у справі Григоришина.