Позиція ІЗІ у відповідь на зауваження команди Петра Порошенка

Матеріал щодо недоліків функціонування санкційної системи України, оприлюднений на «Європейській правді», спровокував жваву дискусію. Ми вітаємо залучення колег з юридичної сфери до цього обговорення.

Мета нашої публікації залишається незмінною: показати, що поточна санкційна архітектура потребує фундаментальної трансформації. Санкції  мають стати не інструментом політичного впливу, а дієвою системою, що відповідає європейським стандартам та усуває загрози національній безпеці. Спроби будь-яких інформаційних каналів маніпулювати нашими тезами поза контекстом реформи санкційної політики ми вважаємо неприпустимими та відкидаємо.

З огляду на реакцію колег, вважаємо за необхідне розставити професійні акценти:

Міф про «неможливість санкцій проти громадян ЄС». Твердження про те, що Євросоюз нібито не застосовує санкції до власних громадян, не відповідає дійсності. Практика ЄС свідчить про зворотне, хоча такі випадки і є винятковими. До прикладу, санкції ЄС застосовано до громадянина Нідерландів за торгівлю російською нафтою, а також до громадянина Німеччини за поширення російської пропаганди. Польща також застосовує національні санкції до власних громадян, зокрема санкції накладено на громадянина Польщі за сприяння вивезенню товарів подвійного призначення до рф. Певні законодавчі обмеження на застосування санкцій щодо власних громадян існують лиш в небагатьох країнах-партнерах, зокрема Молдові та Австралії. 

Нагадаємо, що правова рамка, яка дозволяє застосування санкцій до українських громадян, була сформована за президентства Петра Порошенка, а в Державному реєстрі санкцій міститься інформація про понад 700 таких випадків за його каденції.

Отже, справа не в громадянстві підсанкційної особи, а в тому, як саме ці обмеження застосовуються та чи не порушуються права людини.

Відкритість підстав застосування санкцій та дієвий судовий контроль. Підсанкційна особа і суспільство мають розуміти, з яких причин застосовано обмеження. Підстави для санкцій не можуть залишатися повністю засекреченими, адже без доступу до них особа фактично позбавлена можливості захищатися і спростовувати конкретні твердження держави. Водночас судовий контроль має бути реальним: Верховний Суд повинен перевіряти не лише процедуру ухвалення санкційного рішення, а й обґрунтованість підстав для його застосування. Саме такого підходу вимагають стандарти Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі «М.С.Л. проти України».

Комплексна реформа відповідно до вимог ЄС – єдиний шлях. Санкційна система потребує перегляду кількості та змісту видів санкцій, запровадження дієвого механізму санкційних дозволів, зокрема для забезпечення базових потреб, процедури адміністративного оскарження, а також гарантій захисту прав добросовісних третіх осіб. Водночас має бути встановлено систему санкційного звітування та належного контролю за дотриманням санкцій, а також відповідальність за їх порушення чи обхід. Ці зміни потрібні не лише для ефективності української санкційної політики. Вони є частиною зобов’язань України в межах переговорного процесу щодо вступу до ЄС.

Санкції мають працювати виключно на національну безпеку. Коли санкційна система стане прозорою, передбачуваною та підзвітною, підстав для дискусій про «політичні переслідування» стане значно менше.

ІЗІ продовжує роботу над комплексною реформою санкційної політики. Ми переконані, що саме системні рішення здатні зняти ключові питання, які виникають сьогодні, і зроблять санкції потужним інструментом захисту України.