Гроші порушників санкцій – на відбудову України: ПА ОБСЄ ухвалила Гаазьку декларацію

Порушники санкцій та ті, хто допомагає Росії обходити обмеження, мають фінансово відповідати за наслідки агресії. Парламентська асамблея ОБСЄ включила цей підхід до Гаазької декларації 33-ї щорічної сесії. Голосування відбулося 8 липня.

Йдеться про те, що штрафи та конфісковані активи порушників санкцій мають спрямовуватися на потреби України та стати додатковим джерелом фінансування відбудови і компенсацій постраждалим від війни.

Пропозицію у Гаазі представив нардеп Павло Фролов, а до її розробки долучилися експерти Аналітичного центру ІЗІ (Інституту законодавчих ідей), які працюють над цим механізмом ще з 2023 року. 

До декларації (пункт 216) включено таке формулювання:

“Calls on OSCE participating States to strengthen efforts to secure full and effective reparation for the victims of the Russian Federation’s war of aggression against Ukraine, recognizing that accountability also has a financial dimension, including by developing lawful and coordinated mechanisms that allow fines and confiscated assets recovered from those responsible for the violation or circumvention of sanctions to contribute to such reparation, in full compliance with international law, the rule of law, and appropriate human rights safeguards.”

Ця норма має характер політичного сигналу. Вона не створює нових міжнародно-правових зобов’язань і не змінює чинні санкційні режими. Водночас вона закріплює на рівні ПА ОБСЄ підхід, за яким фінансова відповідальність за порушення або обхід санкцій має працювати на користь України.

Чому це важливо

Компанії чи фізичні особи, які допомагають Росії обходити обмеження (наприклад, постачати військові технології чи компоненти для зброї), сплачують значні штрафи за вчинені порушення, а їхні активи конфіскують. Зараз такі кошти зазвичай залишаються в бюджетах держав, які розслідують і карають порушення.

Водночас витрати на відновлення зруйнованої інфраструктури, підтримку постраждалих і компенсації жертвам агресії несуть Україна та її партнери. Новий підхід дозволяє змінити цю логіку: фінансовий тягар має лягати також на тих, хто допомагає Росії підтримувати війну, обходити санкції та отримувати доступ до заборонених товарів, технологій або фінансових послуг.

Для України та партнерів це важливо одразу з кількох причин:

• Створюється додаткове джерело фінансування відбудови та компенсацій;
• Підсилюється стримувальний ефект санкцій: порушник не лише сплачує штраф та позбавляється активів, а й фактично фінансує відновлення держави, проти якої працювала його діяльність;
• Зменшується навантаження на бюджети партнерів, які вже виділяють значні ресурси на підтримку України.

Пропозицію від імені України ухвалили спершу в резолюції Комітету з демократії, прав людини та гуманітарних питань. Саме цей комітет розглядав її крізь призму забезпечення повного відновлення прав постраждалих від війни. Документ визнає, що відповідальність за міжнародні злочини та підтримку агресії має не лише політичний, а й фінансовий вимір.

Хто вже реалізує цей підхід?

Це не просто теорія – механізм уже працює:

• США першими передали Україні майже $6 млн, конфіскованих у порушників санкцій. Гроші пішли на відновлення критичної інфраструктури та підтримку ветеранів;
• Литва пішла ще далі й ухвалила закон, який дозволяє передавати Україні не лише конфісковані активи, а й штрафи за порушення санкцій: €167 тис. уже спрямували на реабілітацію українських бійців.

Ба більше, Євросоюз уже прийняв необхідні Директиви (зокрема №2024/1226 та №2024/1260), які дозволяють конфісковувати активи за обхід санкцій в суспільних інтересах, зокрема для підтримки України як держави, що постраждала від агресії Росії.

Наступним завданням для України та партнерів є перехід від окремих прикладів до системного механізму. Для цього держави мають закріпити у національному законодавстві процедури, які дозволятимуть спрямовувати штрафи та конфісковані активи порушників санкцій на компенсації постраждалим і відбудову України.

Ухвалення цієї норми в Гаазькій декларації ПА ОБСЄ посилює міжнародну підтримку такого підходу та створює додаткову політичну основу для його просування в інших міжнародних організаціях.