Інститут законодавчих ідей

  • Eng

    Злочин і... виправлення?

    Сучасна кримінальна юстиція іде шляхом покарання та протистояння сторін. Такий шлях може призвести до сатисфакції потерпілої сторони, але чи загоїть він рани від кримінального порушення прав?

    А найголовніше – чи стане покарання дієвим запобіжником, запобіганням злочину у майбутньому, ефективною превенцією і вихованням в дусі поваги до закону, прав і свобод інших осіб? Яка ціна насправді сплачується сторонами за вчинений злочин?

    Вчені-кримінологи досить давно займаються проблемами так званої рецидивної злочинності. Зазначається, що рецидивна злочинність є свідченням того, що кримінально-орієнтований спосіб життя набув рис соціальної практики.Вчинення нового злочину стало способом задоволення навіть найелементарніших побутових потреб. Яскраво такий стан речей ілюструє статистика – кожен п’ятий злочин допустив рецидив. Від цього числа ще потрібно відняти ту частину латентних і частину нерозкритих злочинів, яка дуже імовірно вчиняється тими ж екс-засудженими.

    Так Георгій Чернишов, вчений-кримінолог, рецидивну злочинність пов’язує з існуванням та поширенням суміжних деструктивних практик: професійна злочинність, злочинність у організованих формах, нарешті – злочинність у самих місцях позбавлення волі чи під час відбування інших видів покарань.

    Здавалося б парадоксом – як так стається, що під час відбування кримінальних покарань, котрі, теоретично, мали б виправляти особу та давати їй відчути на собі тягар покарання як прямий наслідок вчинення нею злочинних діянь, особа знову вчиняє злочин?

    Говард Зер, письменник і консультант з кримінального правосуддя, який дуже довгий час працював у системі кримінальної юстиції США, у своїй книзі «Зміна об’єктива» якраз звертає увагу на те, що проблема рецидиву є наслідком не тільки і не стільки окремих характеристик особистості злочинця, а ідеології, яка закладена в систему кримінального правосуддя та понять пенітенціарних засобів і заходів.

    Сучасна система правосуддя має свої сильні сторони. Це прагнення дотримання прав людини, встановлення влади закону тощо. Але не можна випускати і хиби. Зер навіть пише про те, що замість того, щоб ганити злочинство,правосуддя часто заохочує його. «Карний» підхід до правосуддя часто передбачає, що його здійснення і зцілення є різними, а можна сказати – навіть несумісними речами.

    Філософ права Конрад Врунк зазначає, що в теорії відплата та відновлення можуть бути не протилежними поняттями. Різниця полягає саме у тому, що ж ефективніше встановлює рівновагу.

    І на перший погляд може видаватися, що це питання більше філософське і не має жодної прив’язки до життя. Адже у житті наче все просто – особа вчинила злочин, її необхідно негайно встановити, засудити, покарати – і на цьому роль кримінального правосуддя наче й вичерпана.

    Однак така думка не зовсім виправдана. У світі все більшого поширення набуває т.зв. концепція відновного правосуддя. Спочатку це була також суто теоретична розробка, де більше уваги приділялося не стільки механізму, скільки кінцевому бажаному результату. Впровадження програм відновного правосуддя розглядається як допомога кримінальному судочинству краще справлятися з виконанням своїх завдань у тих сферах, що стосуються задоволення потреб жертви,підвищення відповідальності правопорушника за його/її дії, зменшення рецидивізму та страху перед злочинами у суспільстві.

    Відновне правосуддя у його сучасному розумінні зароджується у середині 70-х роківXX ст. у вигляді руху за зміну поглядів на злочин та покарання. В його основу покладена спроба надання можливості сторонам конфлікту і суспільству в цілому самим впоратися з наслідками злочину. Англійський термін «Restorative justice»корелюється зі своїм англо-саксонським корінням і виявив себе у такий країнах як Канада, США, Велика Британія, Нова Зеландія і Австралія. На європейському континенті це втілено у концепцію медіації.

    Найпошириніше, і одне з найперших визначень терміну «відновного правосуддя»,запропоноване Тоні Маршалом у 1991 році звучить так: «Відновне правосуддя – це процес, за допомогою якого сторони-учасники, конкретного злочину, спільно взаємодіють і передбачають можливі наслідки» і таке визначення наводить О.Дубовик у своєму дослідженні відновного правосуддя як перше розуміння цього терміну на рівні науки.

    Форми відновного правосуддя є досить різноманітними. Від програм примирення потерпілих і злочинців («медіація», «посередництво», «конференції жертв і правопорушників») до кіл правосуддя, тобто програм, в основі яких лежать традиції північноамериканських індіанців (Канада), сімейних конференцій (Нова Зеландія),програм сприяння жертвам, екс-злочинцям; реституція; залучення до суспільних робіт тощо.

    Суть медіації (від англ. Mediation – посередництво) полягає в організаціїn зустрічей потерпілого і правопорушника по справах, які передаються із правоохоронних та судових органів у разі, якщо злочинець визнав факт вчинення ним злочину. Вона є спробою досягнення добровільного порозуміння (примирення) між потерпілим і правопорушником з метою відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди за допомогою неупередженої, підготовленої для розв’язання конфлікту особи – медіатора. Медіатори – не судді і не арбітри. Вони не мають права нав’язувати сторонам своє бачення проблеми чи варіант рішення. Головна мета медіаторів – допомогт сторонам дійти порозуміння.

    Відновне правосуддя приносить тим, хто постраждав від злочину або конфлікту, і тих, хто несе відповідальність за шкоду, комунікацію, даючи можливість кожному, хто постраждав від конкретного інциденту, відігравати певну роль у відновленні шкоди та пошуку позитивного шляху. Це частина більш широкого поля, що називається відновнувальною практикою.

    Відновлювальна практика може бути використана в будь-якому місці для запобігання конфліктам, побудові відносин та усуненню шкоди, дозволяючи людям ефективно та позитивно спілкуватися. Відновлювальна практика все частіше використовується у школах, дитячих службах, робочих місцях, лікарнях, громадах та системі кримінальної юстиції.

    Відновлювальна практика може включати як проактивний підхід до запобігання шкоди та конфліктів, так і діяльність, яка допомагає запобігти шкоді, коли вже виникли конфлікти.

    Там, де це потрібно, може бути проведене фасилітаційне відновне засідання. Це дає змогу окремим особам та групам працювати разом, щоб покращити своє взаєморозуміння з певного питання та спільно досягти найкращого доступного рішення. Але в багатьох випадках може бути більш доцільним менш формальний підхід, заснований на принципах відновного характеру.

    Відновлювальна практика підтримує людей, щоб визнати, що всі їхні дії впливають на інших, і що люди несуть відповідальність за свій вибір і дії і можуть бути притягнуті до відповідальності за них. Це дає змогу людям подумати про те, як вони взаємодіють один з одним, і розглянути, як найкраще запобігти шкоді та конфліктам.

    Принципи відновних процесів формують основу етичної основи для всіх форм відновної практики.

    Не існує єдиного визначення відновного правосуддя. Відновне правосуддя розглядається як широкий підхід, спрямований на відновлення, наскільки це можливо, шкоди, заподіяної злочином або іншими порушеннями. Основним елементом відновного правосуддя є активна участь жертви, правопорушника та, можливо, інших партій (громади).

    Існує багато дискусій щодо того, які інші сторони повинні бути залучені, і зокрема, чи повинні представники кримінальної юстиції – як представники громади чи держави -відігравати безпосередню роль у процесах відновного правосуддя. Іноді розрізняють повністю, переважно і частково відновлювальні практики.

    У Європі навіть діє спеціальний форум відновлювальної практики (ЄФВП). Основою ЄФВП є Правління (до складу якого входять члени добровольців з щонайменше 6 різних європейських країн) та Секретаріат (до складу якого входять виконавчий директор, офіцер з фінансів та адміністрації, представник з питань комунікацій та подій, а також інші співробітники, що наймаються рандомно, наприклад, офіцер політики, координатори досліджень, стажери та волонтери, всі вони базуються в м. Левен, Бельгія). На додаток до основної команди, ЄФВП працює в тісній співпраці з різними партнерами, як організаціями,так і окремими особами у різних проектах.

    На святкуванні 10-річчя Форуму стартувала «Премія Європейського Відновного Правосуддя». Ця нагорода визнає і відзначає видатний внесок у розвиток відновного правосуддя в Європі. Ці внески можуть бути в теоретичних, практичних, емпіричних або політичних сферах. Нагороди можуть бути надані окремим особам, групам або організаціям.Дворічна нагорода присуджується на Міжнародної конференції ЄФВП. Лауреати призначаються Радою ЄФВП за пропозиціями, поданими членами Форуму.

    Відновне правосуддя допомагає виправити ситуацію. Конференція з відновного правосуддя є неформальною, організованою зустріччю між жертвою, правопорушником, підтримкою людей та будь-якими іншими затвердженими людьми, такими як представники громади або перекладачі.

    На конференції з відновного правосуддя є можливості:

    1.   взяти на себе відповідальність за своє порушення
    2.   вибачитися перед жертвою
    3.   вирішити, як виправити завдану шкоду
    4.   знайти способи, щоб переконатися, що правопорушення не буде повторене умайбутньому

    На конференції є тренінговий посередник для того, щоб кожна людина була у безпеці та почувалася підтримуваною. Відновне правосуддя відбувається до того як виноситься вирок.Суддя розгляне будь-які угоди, укладені під час конференції з відновного правосуддя, коли особа буде засудженою.

    Служби відновного правосуддя управляються групами, заснованими на рівні громади.Провайдери доступні в багатьох областях. Проведення відновного правосуддя схвалюються міністерством юстиції для забезпечення їх досвіду та підготовки, щоб переконатися, що процес відновного правосуддя є безпечним і підтримуючим для всіх.

    Координатор запитує порушника і жертву окремо про зацікавленість в участі у відновлювальному правосудді. Фасилітатор може вирішити не проводити конференцією,якщо рівень безпеки викликає занепокоєння, або ж вони вважають, що відновне правосуддя не допоможе. Фасилітатор повідомляє суд про те, що відбудеться конференція з відновного правосуддя. Хто ще може бути присутнім на конференції? Туди можна підключити сім’ю чи друзів для підтримки на конференції. Люди на підтримку отримують можливість виступити на конференції.

    Фасилітатор може запитати, чи порушник погоджуєтеся з присутністю інших осіб, які присутні на конференції, наприклад, поліція або офіцери з питань пробації, адвокат порушника або представник громади. Фасилітатор запитує, чи порушнику потрібен перекладач або будь-який інший фахівець з підтримки, щоб прийти на конференцію.Розглядається також і культурні потреби правопорушника. Взагалі ж культурні потреби, а також потреби жертви є важливою частиною відновного правосуддя. Фасилітатор з’ясовує чи потрібні які-небудь релігійні ритуали, обряди, визначається конкретне місце для проведення цих заходів та осіб, які мають бути залучені у такому випадку.

    На конференції всі розмовляють відкрито і чесно про те, що сталося і яку шкоду завдано.Порушник і жертва можете погодитися з планом дій, який потрібно виконати, щоб допомогти виправити ситуацію.

    Фасилітатор пише звіт, де вказується що відбулося на конференції, та будь-які укладені угоди, включаючи часові рамки. Фасилітатор переконується, що суддя отримає звіт, перш ніж особа буде засуджена. Правопорушник та його адвокат також отримують копію звіту разом із потерпілим та будь-яким іншим учасником справи, наприклад, поліцейським,офіцером з питань пробації та радником потерпілих.

    Суддя вирішує, чи включати будь-які угоди, укладені на конференції з відновного правосуддя, як частину вироку.

    Як бачимо ця практика вже є досить розвинутою і країнах ЄС. Разом із тим пробація в Україні – це ще досить «молодий» інститут. З метою створення повноцінної системи пробації в Україні у 2018 році було створено єдину Державну установу «Центр пробації» з підпорядкуванням їй уповноважених органів з питань пробації, удосконалено організаційну структуру, механізм використання фінансових, матеріальних та технічних умов функціонування органів пробації для ефективного використання поставлених завдань.

    Національна пробація складається з трьох видів пробації, що обумовлені особливостями правового статусу осіб (суб’єктів пробації) в системі правосуддя: досудова пробація,наглядова пробація, пенітенціарна пробація.

    Досудова пробація застосовується на етапі судового провадження щодо осіб, обвинувачених у вчиненні злочину, та полягає у складанні досудової доповіді — письмової інформації, що характеризує особу обвинуваченого.

    Підставою для застосування досудової пробації є письмовий запит суду до органу пробації про надання досудової доповіді обвинуваченого. Термін застосування досудової пробації щодо конкретної особи визначається періодом від направлення письмового запиту суду першої інстанції про надання досудової доповіді до винесення цим судом рішення у провадженні.

    Досудова доповідь про обвинуваченого повинна містити соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, оцінку ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення та висновок про можливість його виправлення без обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.

    Досудова доповідь готується за спеціальною науково обґрунтованою методикою, яка визначає можливий ризик вчинення правопорушником повторного злочину, конкретні умови його життєдіяльності, що мали негативний вплив на його поведінку, а також пропозиції щодо можливих шляхів усунення такого негативного впливу засобами пробації без ізоляції від суспільства (адже така ізоляція нерідко сприяє подальшій десоціалізації та криміналізації правопорушника).

    Інформація, що подається органом пробації, може бути узята до уваги судом при винесенні вироку.

    Наглядова пробація — це здійснення наглядових та соціально-виховних заходів щодо:

    •   засуджених до покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт;
    •   осіб, яким покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк замінено покаранням у виді громадських робіт або виправних робіт;
    •   осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;
    •   направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання до виправних центрів.

    Підставою для застосування наглядової пробації закон визначає відповідні судові рішення(вирок суду, ухвала суду) або акт про помилування, яким покарання у виді позбавлення або обмеження волі замінено на більш м’яке.

    Термін наглядової пробації щодо конкретної особи визначається терміном покарання(іспитовим терміном — у разі звільнення від відбування покарання), а у випадку направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання до виправних центрів — від дати вступу вироку у законну силу до дати прибуття засудженого у виправний центр.

    Таким чином суть пробації в Україні дещо відмінний від медіації у Європі, а точніше сказати– елемент медіації у системі відновного правосуддя практично відсутній. Подальший же розвиток інституту відновного правосуддя на вітчизняних теренах буде залежати не лише від наявності законодавчої основи, а й від рівня правової культури широких верств населення, яка часто залишає очікувати кращого.

    Зашейримо!
    Ми у соцмережах
    Завжди відкриті до
    питань та пропозицій
    legislative.ideas@gmail.com