ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВЧИХ ІДЕЙ

  • Eng

    Три міфи про цивільну конфіскацію. Як повернути корупційні активи у бюджет

    Цивільна конфіскація необґрунтованих активів може стати ефективним механізмом боротьби з корупцією в Україні

    Crime does not pay,

    But not in Ukraine

    Розвинені країни намагаються вилучити зі своїх економік брудні гроші, що ріками стікаються з менш розвинених країн та обертаються всередині держави і можуть завдати істотної шкоди. США намагається конфіскувати у компанії олігарха, Ігоря Коломойського, $70 млн, виведених з українського банка. Велика Британія — десятки мільйонів фунтів у дружини керівника азербайджанського державного банку. У цих двох прикладах важливим є те, що жодного з відповідачів не було визнано винним у скоєнні злочинів, а позови подані у цивільному процесі. 

    Чи може Україна також повертати у свій бюджет корупційні активи через конфіскацію без обвинувального вироку суду?

    Враховуючи українські реалії, зараз посадити хоч якогось корупціонера без втручання та блокування процесу з боку офісу Генерального прокуратура, Вищої ради правосуддя, ОАСК, СБУ (перелік можна продовжити) навряд вийде.

    Яскравим прикладом є розслідування діяльності голови ОАСК, який ілюструє наскільки важко в Україні довести вину корупціонера в кримінальному процесі — ні золоті злитки, ні незадекларований будинок не лише не завадили підозрюваному стати головою суду, а й уникнути кримінальної відповідальності за незаконне збагачення. Через рік на усю країну прогриміли плівки з розмовами цього судді про його необмежений вплив і «політичну проституцію». Як наслідок, Вища рада правосуддя навіть не відсторонила його від виконання своїх обов’язків.

    На противагу кримінальному процесу, що надає безліч гарантій, якими користуються, а нерідко і зловживають адвокати підозрюваних, існує цивільна конфіскація необґрунтованих активів. Нагадаю, новий парламент запровадив цей механізм наприкінці 2019 року у відповідь на визнання неконституційним злочину незаконного збагачення, в результаті чого було закрито кримінальні справи на пів мільярда гривень незаконних активів чиновників.

    Новий інструмент дозволяє не зважати на статус власника активів (не питаючи дозволу Генерального прокурора чи Вищої ради правосуддя) і не доводити вину відповідача у вчиненні будь-яких злочинів. Тобто забрати накрадене стало набагато легше і цілком реально. Поки що.

    В чому сенс цивільної конфіскації необґрунтованих активів?

    У першу чергу, це можливість конфіскувати майно чиновника, який не може пояснити з яких джерел він його отримав, при цьому не звинувачуючи його у вчиненні будь-якого злочину в результаті якого він отримав ці гроші.

    Процедура така: НАБУ збирає докази і подає цивільний позов проти чиновника до Вищого антикорупційного суду, в якому обґрунтовує, що активи, які належать напряму або через третіх осіб чиновнику не могли бути набуті ним із законних джерел. Після того, як суд визнає докази достатніми, чиновник зобов’язаний довести, що він мав законні джерела для набуття оспорюваного майна.

    Не можеш пояснити, де взяв майно — поверни державі без жодних інших негативних наслідків, крім втрати державної посади. Можеш показати законні джерела — володій далі. Такий механізм запроваджений і у Великій Британії, і в Грузії, і в Італії, і в Колумбії та багатьох інших країнах.

    Але все було б занадто добре, якби народні депутати вже не почали оскаржувати і ці зміни в Конституційному суді.

    Чому? Формально, усі аргументи авторів конституційного подання зводяться до того, що цивільна конфіскація є нечітким, несправедливим та непропорційним видом покарання за злочин, яке порушує право власності та презумпцію невинуватості.

    Відверто кажучи, мало хто в Україні взагалі розуміє що це за інститут. Аналіз аргументів подання свідчить, що 47 народних депутатів — підписантів, на жаль, також є не винятками.

    Тому ґрунтуючись на результатах першого в Україні дослідження інституту цивільної конфіскації необґрунтованих активів та кращої світової практики, коротко поясню, в чому помилились депутати і не повинен помилитися Конституційний суд.

    Міф № 1 — Цивільна конфіскація — покарання за злочин.

    Чимало розвинених країн дійшли висновку, що набагато швидше забрати активи корупціонера в якості економічного інструменту, ніж десятиліттями намагатися знайти докази (якщо вони не очевидні), щоб його посадити у в’язницю.

    Українська модель не передбачає жодних кримінальних наслідків, навіть якщо чиновнику доведеться віддати майно в силу неможливості пояснити законне джерело його походження. Водночас бюджет країни поповниться на декілька мільйонів гривень. Непогано?

    Тому, не маючи стосунку до злочину і кримінального процесу, усі посилання на гарантії, які ним надаються, на кшталт презумпції невинуватості, права не свідчити проти себе та інших, в цивільному процесі не застосовуються. Саме таку позицію сформував Європейський суд з прав людини.

    Міф № 2 — Цивільна конфіскація дозволяє конфіскувати майно у ні в чому неповинних осіб незрозуміло на яких підставах

    Як жартували (або ні) у парламенті під час ухвалення цього закону: нині тільки дурний реєструє своє майно на себе. Хтось навмисно розлучається, віддаючи усе майно дружині, продовжуючи жити з нею, хтось користується елітною нерухомістю батьків-пенсіонерів, більш прогресивні реєструють майно на юридичних осіб.

    Європейський суд із прав людини стикаючись з подібною проблемою, вже давно дав відповідь на це питання, встановивши, що законною є конфіскація у:

    1) номінальних власників;

    2) недобросовісних набувачів.

    Український закон фактично дозволив подавати позов проти третіх осіб лише у випадку, якщо НАБУ доведе, що це майно де-факто належить чиновнику і він може ним розпоряджатися. Тобто закон дотримується підходу, за яким переслідуються корупційні активи посадовця, а не він сам. Це ще раз підкреслює цивільну, а не кримінальну природу такої конфіскації.

    Міф № 3 — Цивільна конфіскація порушує право власності

    Це улюблений аргумент власників незаконних активів у будь-яких країнах. Але у цьому питанні і національні конституційні суди, і Європейський суд з прав людини абсолютно чітко визначили, що цивільна конфіскація не порушує права власності:

    1) якщо конфіскація передбачена в законі чітко і комплексно;

    2) якщо конфіскація є швидше результатом окремого «цивільного» судового провадження, метою якого є повернення майна, набутого незаконним шляхом, такий захід, незважаючи ні на що, кваліфікується як належний контроль держави за користуванням майном;

    3) пропорційним є таке втручання, якщо особі забезпечуються достатні процесуальні права доводити свою позицію.

    Усі три умови повною мірою забезпечені українським законом. Водночас, третя завжди оцінюється крізь практику її застосування (можливість представлення своєї позиції, надання доказів, оскарження рішень і т.п.). А в силу відсутності будь-якої практики в Україні, перевірити як дотримуються встановлені законом гарантії на практиці просто неможливо.

    Підсумовуючи, цивільна конфіскація необґрунтованих активів є, а в Україні – лише може стати, ефективним механізмом боротьби з корупцією. Але ми цього можемо навіть не дізнатись, якщо будемо оскаржувати кожен антикорупційний механізм відразу після його ухвалення.

    Зашейримо!
    Ми у соцмережах



    Завжди відкриті до
    питань та пропозицій
    +38 (063) 763 85 09 office@izi.institute