ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВЧИХ ІДЕЙ

  • Eng

    Антикорупційне законодавство: боротьба за конституційність продовжується

    Україна занурилась у конституційну кризу після одіозного рішення КСУ від 27 жовтня. Проте навряд чи всі знають, що тоді КСУ розглянув лише частину подання

    Україна занурилась у конституційну кризу після одіозного рішення Конституційного суду від 27 жовтня, яке скасувало ряд важливих антикорупційних механізмів та фактично заблокувало роботу НАЗК.

    Сподіваюсь, більшості відомо що підставою для цього було конституційне подання 47 народних депутатів (переважно ОПЗЖ та «За майбутнє»).

    Проте, навряд чи всі знають, що КСУ розглянув лише частину подання, а другу залишив «на десерт». І ця друга частина, стосується злочину незаконного збагачення та конфіскації необґрунтованих активів чиновників. І, повірте, вони значно цікавіші, адже на відміну від вже повернутої парламентом статті Кримінального кодексу про недостовірне декларування, передбачають позбавлення волі недобросовісного посадовця від 5 до 10 років і конфіскацію необґрунтованих активів.

     На думку 47 народних депутатів ці норми Кримінального кодексу та Цивільного процесуального кодексу порушують права людини та суперечать Конституції.

    Наводити всі аргументи авторів подання немає сенсу, оскільки це займе дуже багато часу (для бажаючих – з повною версію дослідження можна ознайомитися тут). Зважаючи на те, що про цивільну конфіскацію я вже писала, зараз сконцентруємось на основних аргументах парламентарів в частині злочину незаконного збагачення та дати на них відповідь.

     Закон написаний не чітко, він порушує принципи юридичної визначеності.

    Для обґрунтування цього твердження народні депутати вирішили використати частину рішення КСУ № 1-р/2019 від 26.02.2019 року (це те минулорічне рішення щодо незаконного збагачення, яке позбавило нас з вами можливості повернути до бюджету пів мільярда гривень – сума закритих проваджень НАБУ). При цьому, автори подання майже дослівно скопіювали 7 абзаців пункту 3 цього рішення. Тим не менше, основним твердженням авторів є те, що стаття 368-5 КК України та окремі норми ЦПК написані не чітко, вони є непередбачувані, із їх змісту не можна зрозуміти за що настає відповідальність тощо. Отже, на їх думку такі положення суперечать принципу юридичної визначеності.

    Юридична визначеність як, з одного боку, одне з найменш визначених понять, а з іншого – найзручніша підстава для визнання будь-чого неконституційним.

    Зважаючи на багаторічний досвід аналізу тисяч законопроектів декількох парламентських скликань поспіль, можу стверджувати, що за логікою авторів подання, на цій підставі мала б бути скасована більшість діючих законів.

    Що ж таке «принцип юридичної визначеності» насправді?

    Сам принцип юридичної визначеності є доволі широким поняттям і включає багато елементів, зокрема й те, яким має бути закон та яка має бути його якість. Щодо цього неодноразово висловлювався ЄСПЛ, Венеціанська комісія, міжнародні суди, науковці тощо. Спираючись на їхні позиції можна виокремити наступні твердження:

    А) Закон потребує тлумачення, саме суди мають усувати всі неточності в його положеннях. Необхідна послідовна та чітка судова практика. А в деяких випадках потрібно звернутися за юридичною консультацією.

    Одна річ написати закон, а зовсім інша його застосувати. Доволі часто при такому застосуванні можна зустріти «підводні камені», велику кількість нюансів, неточностей тощо. Зрозуміло, що все передбачити в законі є неможливо, це надто його розширить. Тому суди в кожному конкретному випадку застосовують певні норми із врахуванням конкретних особливостей. Саме таким чином формується судова практика. Вона навіть лягла в основу Англосаксонської системи права. Це саме робить ЄСПЛ – в своїх рішеннях детально пояснює доволі короткі положення Конвенції. Цим займається і КСУ – трактує статті Конституції.

    Натомість, народні депутати готували подання в умовах відсутності судової практики щодо застосування ст. 368-5 КК України. Кримінальний кодекс України було доповнено ст. 368-5 лише в жовтні 2019 року, і за цей час українські суди не встигли винести жодного рішення.

    Отже, говорити про неоднозначність закону без прикладів його застосування немає жодного сенсу.

    Звісно, що у великій кількості судових справ людина без профільної освіти навряд чи розбереться самостійно. Тому цілком природньо, що такі люди для розуміння певних норм можуть звертатися за юридичною допомогою. Це можна порівняти із зверненням до лікаря. І це вважається нормальним і таким, що відповідає принципу «юридичної визначеності».

    Б) «Закон написаний людиною і для людей». Він формується термінами, які так чи інакше можна трактувати по-різному.

    Найкраще це твердження проілюструє приклад: Стаття 1 Конституції України «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». В цьому, доволі простому реченні ледь не кожна людина буде вбачати різні речі. При трактуванні цієї норми суддями КСУ було надано 4 окремих думки, що ще раз доводить – кожна людина має своє бачення.

    Влучно підмітив вже широко відомий суддя КСУ Сліденко І. Д. – «Закони, створені людиною і для людей, як правило, мають природу множинного тлумачення, на відміну від більш-менш однозначних фізичних законів. Якби Конституційний Суд України визнав, що гравітація є неконституційною, взаємодія фізичних тіл від цього нікуди не зникла б. Проблема правової визначеності – у природі законів, створених людиною».

    Людина не може зчитувати інформацію як набір певних команд, так як це роблять машини. Аналогічно, неможливим є написання певного правила наскільки точно, щоб всі розуміли його однаково.

    В) Державний службовець у звязку із своїм статусом краще обізнаний про антикорупційне законодавство ніж пересічні люди. Він має змогу звернутися за консультацією до НАЗК.

    На державного службовця покладається більший тягар суспільної відповідальності аніж на інших осіб. Приступаючи до виконання своїх обов’язків, а також щорічно чиновник подає декларацію. При цьому він ознайомлюється із антикорупційним законодавством. Навіть більше, держава подбала, що він зможе звернутися за допомогою до НАЗК для отримання консультації.

    Окремо автори подання заявляють про порушення презумпції невинуватості

    Але не буду витрачати ні ваш, ні свій час на юридичне доведення неправильності позиції авторів. Адже, переконана, і самі автори це чудово розуміють, проте цього разу вдалися до зухвалого перекручування тексту закону.

    Не зрозуміло (чи все ж зрозуміло) чим керувалися народні депутати стверджуючи, що особа самостійно має доводити свою невинуватість. У законі використано конструкцію «якщо доведено», яка чітко вказує на те, що довести потрібно саме факти незаконного набуття певних активів. В свою чергу із загального контексту Кримінального кодексу зрозуміло, що доводити такі факти будуть саме державні органи, а не особа. Ддя бажаючих зануритися у деталі – відповіді можна знайти тут.

    Що робити?

    Це вже друге конституційне подання яким оскаржують злочин незаконного збагачення. З попереднього рішення КСУ не пройшло і двох років. Якщо цю редакцію статті «Незаконне збагачення» буде визнано неконституційною і прийнято нову, то немає сумніву, що якась група народних депутатів знову буде оскаржувати її неконституційність.

    Ми ризикуємо потрапити в постійну правову петлю, знівелювати цей антикорупційний механізм і фактично не притягнемо жодного корупціонера до відповідальності. З такої ситуації потрібно шукати вихід. І ми вважаємо, як не дивно, але цю проблему здатен розв’язати сам КСУ.

    У попередньому рішенні Суд вирішив залишити тлумачення норми осторонь. Він прийняв рішення на основі припущень. Як вказував тоді суддя Лемак В.В. – «Суд, захопившись гіпотетичними припущеннями про наявність проблем у застосуванні статті 368-2 КК, особливо щодо суб’єкта, на якого покладається “тягар доказування”, не спробував емпірично не лише підтвердити чи спростувати їх, а й витлумачити практику застосування цієї норми».

    Натомість саме Конституційний Суд може при розгляді цього конституційного подання розтлумачити та окреслити конституційні рамки правозастосування статті «Незаконне збагачення» та цивільної конфіскації. Простими словами – сказати в якій спосіб слід використовувати закон, а в який ні. Звичайно, це складніший підхід, ніж описаний вище, але значно ефективніший.

    Це дозволить покласти край необдуманим поданням народних депутатів. Буде сформована необхідна судова практика, яка допоможе краще розуміти закон.

    Зашейримо!
    Ми у соцмережах



    Завжди відкриті до
    питань та пропозицій
    +38 (063) 763 85 09 office@izi.institute