Інститут законодавчих ідей

  • Eng

    Гуманізація відповідальності чи порушення права на захист?

    У чинній редакції КПК України ст. 215 визначено, що досудове розслідування злочинів здійснюється у формі досудового слідства, а кримінальних проступків – у формі дізнання.

    Фактично, основною відмінністю кримінального провадження щодо злочинів та кримінальних проступків є саме форма його здійснення – дізнання та досудове слідство. На даний час ми мали справу лише зі злочинами, однак новий законопроект 7279-д, який був прийнятий наприкінці листопада запропонував нам нове поняття – кримінальний проступок.

    Навіщо нам кримінальні проступки?

    Ще під час прийняття нового КПК України стала проблема такої собі форми гуманізації кримінальної відповідальності – багато легких злочинів, таких, наприклад, як крадіжка пляшки вина з супермаркету, розглядаються як кримінально-каране діяння, розслідуються у такій же формі як і нанесення тяжких тілесних ушкоджень і тягнуть за собою подібні юридичні наслідки – кримінальну відповідальність, судимість – і як результат судимості – цілий ряд соціально-негативних факторів не лише для особи, а й для її близьких.

    Тому уже в редакції нового КПК України у 2012 році було закладено положення про те, що частина злочинів стане називатися кримінальними проступками, а щодо таких правопорушників буде застосована інакша правова процедура. Тому сама ідея, закладена ще в період колишньої влади, є надзвичайно прогресивною для українського законодавства.

    Що пішло не так?

    Однак кримінальні проступки так і залишалися увесь цей час «мертвими нормами», адже так і не було визначено – які ж злочини стануть цими кримінальними проступками. І ось у 2018 році, через шість років після того як був прийнятий КПК України, нарешті з’явилася надія запровадити цей правовий інститут у життя.

    Однак саме на цьому етапі і почали виникати труднощі. Законопроект 7279 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», авторами якого стали голова профільного комітету у парламенті Андрій Кожем’якін, а також народні депутати Микола Паламарчук, Ігор Котвіцький, Володимир Соляр та інші, реалізовуючи ідею запровадження кримінальних проступків, пішов у розріз із тим, що від нього очікувалося.

    Разом із очікуваннями про те, що покарання за вчинення кримінальних проступків не буде пов’язане із позбавленням волі, неможливістю поміщення осіб у СІЗО, проведення щодо них негласних слідчих (розшукових) дій, таких, наприклад, як прослуховування телефонних переговорів чи візуальне стеження, а також, як уже було зазначено вище – ненастання наслідку у вигляді судимості, ми отримали норми, які одразу потрапили під шквал обґрунтованої критики з боку експертного середовища. І не тільки українського.

    Рада Європи негативно оцінила законопроект, опублікувавши матеріал, у якому до більшості норм законопроекту були висловлені критичні зауваження.

    Профільний комітет парламенту, здається, й оком не повів, а зауваження експертів Директорату з прав людини та верховенства права РЄ так і залишилися чекати свого часу «під сукном».

    Не прислухався профільний комітет і до вітчизняних експертів-правників, хоча аналітики з даного приводу було зроблено чимало.

    22 листопада 2018 року законопроект було прийнято і норми, які були розкритиковані, стали загальнообов’язковими.

    В чому полягають загрози?

    Строки проведення дізнання – форми досудового розслідування кримінальних проступків встановлені у 72 години (у разі визнання особою вини) і у 20 діб якщо не визнає). Що це означає на практиці? Така норма є прямим стимулом працівникові правоохоронного органу отримати зізнання – це і спрощує роботу, і зменшує її обсяги. Адже через три доби після того як особа зізнається, справу буде передано за належністю, в актив дізнавача запишеться черговий «показник ефективності», а далі – хай розбираються. І ніде немає гарантій того, що для отримання зізнання за новою процедурою не будуть застосовані старі, апробовані роками методи. І мова йде не лише про психологічний тиск, а й про значно гірші речі. Справжнім подарунком такому правоохоронцю є норма про те, що участь захисника не потрібна. Тобто між особою і системою органу досудового розслідування не стоятиме жодного захисту, і тут уже з’являється ціле поле можливостей для процесуальних зловживань. Єдиний контроль – прокурорський, котрий теж можна вважати контролем недостатнім і контролем формальним, адже сторона обвинувачення – орган досудового розслідування та прокуратура – перебувають у «зв’язці» між собою, і, по суті, переслідують одну і ту ж мету – засудити особу.

    Єдина надія на відновлення справедливості тут може бути покладена лише на суд. Але й з цим у авторів законопроекту не склалося. Суд наділяється правом розглянути обвинувальний акт взагалі без учасників засідання. Для цього потрібно все те ж – чарівний папірець-зізнання.

    Але на цьому загрози не закінчуються. Точніше – вони тільки починаються, а починаються з початкового етапу провадження. Коли вчиняється злочин, слідчий до реєстрації відомостей про нього у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, має право провести лише огляд місця події – у лише у невідкладних випадках. Така заборона покликана тим, щоб усі процесуальні дії, які можуть стати передумовою отримання доказової бази, проводилися у рамках офіційно зареєстрованого провадження – тобто вже з наявністю хоч якогось контролю та наявності релевантних вимог до проведення таких дій та рівня відповідальності особи, котра ці процесуальні дії проводить.

    Нагадую ще раз – мова тут йде про злочини, тобто тілесні ушкодження, грабежі, розбої, вбивства, угони авто, продаж наркотиків.

    У кримінальних проступках, які тому і названі проступками, бо не становлять такого рівня суспільної небезпечності, законодавець пішов зовсім інакшим шляхом, дозволивши цілий ряд інших процесуальних дій до реєстрації провадження, серед них цікаво виділити відібрання пояснень та проведення медичного освідування.

    І здавалося б – що тут такого поганого?

    Що стосується практики відібрання пояснень, яка має місце і на даний час, то вона обґрунтовано критикується хоча б на тій підставі, що отримання пояснень може супроводжуватися тиском (особі на цьому етапі не роз’яснюється можливість звернення за правовою допомогою чи право відмовитися давати будь-які пояснення до моменту отримання такої правової допомоги). Разом із тим, для відібрання пояснень взагалі не запропонована кримінальна процесуальна форма: ким воно відбирається, у кого, що в ньому обов’язково має бути зазначено, з якими правами (обов’язками) має бути ознайомлена особа перед тим як надавати пояснення. Іншими словами, пояснення взагалі не може вважатися доказом, оскільки при його відібранні особа не повідомляється про кримінальну відповідальність за «завідомо неправдиве пояснення», тобто ставиться під сумнів доказова цінність таких показань. З огляду на це незрозумілою є позиція законодавця щодо можливості відібрання пояснень як таких.

    При цьому немає жодних підстав говорити про коректність редакції ч. 1 ст. 298-1 КПК України про те, що процесуальними джерелами доказів є пояснення осіб. Видається, що на практиці такими поясненнями будуть підмінюватися допити, під час проведення яких передбачена можливість участі адвоката та чітко регламентована процесуальна форма. Слід зазначити, що така пропозиція законодавця іде в розріз із практикою ЄСПЛ. Для здійснення обвинуваченим свого права на захист йому зазвичай повинно бути забезпечено можливість отримати ефективну допомогу захисника з самого початку провадження («Сальдуз проти Туреччини» (Salduz v. Turkey), «Яременко, проти України» (Yaremenko v. Ukraine).

    Те ж саме стосується проведення медичного освідування до моменту реєстрації відомостей про кримінальний проступок до ЄРДР. Як справедливо зазначають експерти Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи щодо цього питання, необхідності вжиття відповідних заходів одразу після події кримінального проступку або навіть незабаром після неї немає. Експерти зауважують, що хоча після прийняття нового КПК України, крім огляду, проведення інших процесуальних дій до реєстрації кримінального провадження у ЄРДР стало неможливим, нічим не підтверджено негативний вплив такої заборони (проведення медичного освідування) на кінцевий результат проваджень, підкреслюючи необхідність забезпечення права на справедливий судовий розгляд та повагу до приватного життя.

    Що у підсумку?

    Ми отримали процедуру дізнання, близько 100 злочинів стали кримінальними проступками. Чи можна вважати це ефективними змінами, покликаними гуманізувати кримінальний процес і юридичну відповідальність? Це питання, радше, залишається риторичним, адже будь-яким концепціям свою безапеляційну оцінку дасть практика. В нашому ж випадку, на жаль, слід констатувати той факт, що ця практика буде скоріше негативною і уже в не такому далекому майбутньому ми будемо отримувати чергових заявників у ЄСПЛ проти України, де Суд стане саме на їх сторону.

     

    Зашейримо!
    Ми у соцмережах
    Завжди відкриті до
    питань та пропозицій
    legislative.ideas@gmail.com