Інститут законодавчих ідей

  • Eng

    АРТУР КАРВАЦЬКИЙ: Як Зеленський буде боротися із "злодіями в законі"

    Президент Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради законопроєкт про зміни до Кримінального кодексу, що передбачають покарання для осіб, які мають негласний статус “злодій у законі”.

    Чому в Україні вирішили таким чином боротися з організованою злочинністю? Кого і за що каратимуть? Чи є в України перспектива повторити досвід Грузії, у якій офіційно не перебуває більше жодного “злодія у законі”?

    Давайте з’ясовувати.

    “Злодій у законі”. Про кого йдеться

    Загалом для кримінального світу більше притаманна назва “злодій” (рос. – “вор”) або “в законі”. Словосполучення “злодій в законі”, там практично не вживається і є дещо штучним.

    Такий статус у злочинців, які мають “особливі заслуги” на кримінальному поприщі, почав з’являтися ще у часи СРСР, орієнтовно у 30-х рр. минулого століття.

    У кримінальній ієрархії це дуже привілейований статус, який не присвоюється просто так.

    Для його отримання необхідна наявність судимостей, авторитет у кримінальному світі та формальна процедура “коронування”.

    “Злодії у законі” мають дотримуватися певних негласних правил та обмежень, наприклад, заборона мати сім’ю та постійний зв’язок із жінкою, заборона контактів з органами державної влади тощо.

    Втім, останнім часом, навіть у такому закритому середовищі проросли паростки свого роду корупції. Йдеться про можливість купити статус “злодія у законі” (таких осіб, як правило, називають “апельсинами”).

    “Злодій у законі” часто координує криміналітет на своїй території, оберігає та контролює надходження коштів у так званий “общак”, а також розпоряджається цим коштами.

    Саме ці особи є керівною ланкою кримінальних структур, особливо – у країнах колишнього СРСР.

    Як Грузія перемогла “злодіїв у законі”

    У Грузії ще не так давно “злодії у законі” перестали бути виключно кримінальною проблемою, ставши проблемою суспільно-політичною.

    При цьому їх вплив (здебільшого корупційний) був настільки потужним, що поліція охоче допомагала кримінальним структурам.

    Першим кроком на вирішення цієї проблеми стало вичищення системи внутрішніх справ у Грузії. Реформа була настільки ж дієвою, наскільки радикальною. Корупційні зв’язки вдалося розірвати.

    Однак, маючи на увазі, що проблему потрібно було вирішувати не частково, а комплексно, тодішня влада Грузії пішла ще далі – наступний удар був нанесений по самих кримінальних спільнотах.

    Був прийнятий закон про організовану злочинність та рекет, відповідно до якого майно, набуте злочинним шляхом, підлягало конфіскації і передачі законному власнику.

    Якщо ж такого встановити не вдавалося – майно поверталося у дохід держави.

    У 2005 році зміни в Кримінальний кодекс внесли ув’язнення для членів “злодійської спільноти” – від 3 до 8 років позбавлення волі. А самі “злодії” отримували покарання на строк від п’яти до десяти років позбавлення волі.

    За зразок був взятий досвід Італії – антимафіозний закон RICO (Racketeer Influenced and Corrupt Organizations Act), який звільняв від відповідальності осіб, якщо вони давали правоохоронним органам інформацію про особу, яка перебувала у кримінальній ієрархії на сходинку вище.

    У США, Німеччині, Франції існує законодавство, яке криміналізує створення злочинної організації (асоціації), та участь у її діяльності.

    В Російській Федерації Кримінальний кодекс передбачає ще суворіше покарання – до 15 років позбавлення волі (якщо це не кваліфікований склад злочину).

    Фактично, склалася ситуація, яку описали у пояснювальній записці до президентського законопроєкту – “злодії у законі” під страхом кримінального переслідування почали мігрувати та осідати у тих країнах, де спеціального покарання за “статус” законодавством не передбачено. Найближча – Україна.

    Як в Україні?

    Організована злочинність в Україні активізувалася на тлі військових дій на Сході України.

    Наплив необлікованої зброї та боєприпасів, нестабільна політична ситуація, наявність людей, які отримали бойовий досвід та не знайшли себе у спокійному житті, стали тим благодатним ґрунтом, на якому кримінальна злочинність в Україні почала розширюватися.

    З іншого боку, часткове і нефахове реформування поліції призвело до того, що спочатку був ліквідований підрозділ, який має протидіяти організованій злочинності, а через декілька років – знову створений.

    Користуючись правовим вакуумом, злочинні спільноти розгорнули діяльність у всіх великих містах України, особливо там, де сконцентровані “дохідні статті” кримінального бюджету.

    Ексзаступник голови Нацполіції В’ячеслав Аброськін у липні 2019 року зазначив, що “в Україні “злодії в законі” проникають у всі державні інституції, великі енергетичні та медійні компанії, правоохоронні та судові органи“, а зараз у країні знаходиться 15 осіб різного громадянства зі статусом “злодій у законі”.

    Покарати їх за існуючим законодавством важко, а іноді практично неможливо, адже дуже рідко ці люди вчиняють злочини безпосередньо. Саме цю ситуацію має виправити президентський законопроєкт.

    Як новий закон буде боротися зі “злодіями у законі”

    Законопроєктом пропонується доповнити Кримінальний кодекс поняттям “злочинна спільнота”. Злочин буде визнаватися вчиненим злочинною спільнотою, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (5 і більше). Його учасником, організатором, керівником та/або координатором має бути “злодій у законі”.

    Під “злодієм у законі” мається на увазі людина, яка дотримується притаманних злочинному середовищу традицій і правил. Користується авторитетом серед злочинців, керує, координує та/або організовує діяльність злочинної спільноти або є учасником такої спільноти.

    Однак, довести наявність статуса “злодій у законі” буде важко на практиці, якщо законопроєкт приймуть у такому вигляді, як зараз.

    Адже потрібно буде доводити речі, які є доволі абстрактними, можна сказати – оціночними.

    Наприклад, доведення того, що особа дотримується притаманних злочинному середовищу традицій поведінки натикатиметься на дві проблеми:

    • По-перше, майже всі злочинці, особливо з досвідом “посадок”, так чи інакше дотримуються специфічних традицій, “понятий”
    • По-друге, важко уявити докази, які би свідчили на користь такого факту. Порівняно простіше довести координування особою діяльності злочинної спільноти. Це можна зробити у суді за матеріалами негласних слідчих дій та, особливо, оперативно-розшукової діяльності.

    Загалом у науці кримінального права існує дві різні концепції щодо співучасті у вчинюваному злочині. І та, що закладена у Кримінальному кодексі України, передбачає, що співучасник має вчинити якийсь конкретний вид злочину, а не просто бути наділений тим чи іншим формальним чи неформальним статусом.

    Довести ж наявність авторитету та дотримання правил поведінки – ідея не тільки амбітна, а й важко реалізовувана на практиці. Саме хиткість оціночних тверджень буде тим слабким місцем, яке може обвалити усю стратегію обвинувачення. Особливо, якщо у справі з’явиться досвідчений та кмітливий адвокат.

    У подальшому, якщо подібні вироки почнуть виноситися і встоять в українських судах, то Європейський суд з прав людини буде дуже прискіпливо вивчати подібні кейси, адже вони, у певному сенсі, будуть показовими.

    Таким чином, не заперечуючи ідеї криміналізувати співучасть такого роду та дати правосуддю України можливість боротися із елітою кримінального світу, потрібно не забувати про тягар доведення, який буде лежати на стороні обвинувачення.

    Враховуючи ще далеко не зміцінілу практику належного правосуддя в Україні, ми ризикуємо так і не реалізувати цю законодавчу ініціативу.

    Українська Правда

    Зашейримо!
    Ми у соцмережах



    Завжди відкриті до
    питань та пропозицій
    +38 (063) 820 20 22 office@izi.institute

    Ви успішно підписались на розсилку новин від Інституту законодавчих ідей

    There was an error while trying to send your request. Please try again.